Адель

Розділ 21

Вперше за стільки часу я прокинулася щаслива. Біля мене Алан, мій Алан. Я не можу остаточно в це повірити. Нам обом так багато ще треба побороти, але я впевнена, разом ми зможемо. Як він спокійно спить, не можу надивитися. А за мить чую, що рука піді мною почала рухатися і виборсавшись почала міцно пригортати мене до себе. Потім настала черга солодкого довгого поцілунку. Я зовсім втрачаю голову поруч з ним.

-Адель, знаєш, ти найпрекрасніше з того, що сталося зі мною в цьому житті.

Алан поцілував мене в маківку і ближче пригорнув до себе. Як я хотіла це почути, здається, на очі навертаються сльози, які я не взмозі стримати. Я довірилася Алану і розревілася, мов мала дитина. Для мене сльози завжди були проявом слабкості. Тепер я не боюся здаватися слабкою, не з ним.

-Ей, маленька, ти чого? - побачивши як я плачу Алан турботливо обхопив моє обличчя своїми теплими лодонями, а великими пальцями швидко стер мої сльози. Опісля пильно поглянув мені в вічі. - Ти ж не шкодуєш?

-Не шкодую. Поглянь на мене, хіба ці сльози схожі на сльози жалю? - я посміхнулася, мене до біса так порадувала його турбота, але більше те, що я перша, кому він це сказав. - Я щаслива, можливо, вперше за своє життя, справді щаслива. І саме ти, Алане Воланд, творець мого щастя. Тому мені байдуже на мою цноту, з тобою я б втрачала її знову і знову.

Алан не був готовий до таких слів. Мені навіть здалося, що я його засоромила. Але ні, з чого б це йому соромитися, адже схожі слова від осіб протилежної статі він чує не вперше. Та моя перевага в тому, що в нас все взаємно. З Аланом десь поділися моя скутість, сором'язливість та невпевненість. Їх наче взагалі не було.

-Коли ти зрозумів, що закохався в мене? - я допитливо глянула на Алана, а він поринув у спогади.

-Ще в той божевільний день, коли тобі було байдуже на знищену стіну з подушок, коли ти мирно спала в моїй вітальні, тоді я не міг відвести від тебе погляду. А рано ти швидко щезла. Я думав, що ми вже ніколи не побачимося, але аж ніяк не міг уявити, що ти будеш доглядати за моїм братом, що кожен день спогади про тебе будуть обпікати. Я хотів боротися з цією любов'ю, але вона виявилася сильніша. Ти закохала мене в себе, Адель, дуже сильно.

-Як і ти мене...

-В мене таке відчуття ніби я знаю тебе все життя.

-Так? Але ж ми майже не знаємо одне одного.

-Адель, ти тільки не злися на мене, коли це почуєш. Я знаю як ти потрапила в Бостон і про твої стосунки з мамою, і чому ти погодилася допомагати Раяну. Мені потрібно було знати про тебе все, але найголовнішого я так і не дізнався.