Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 14.

Кафе Легіон мало специфічну атмосферу. Якщо більшість закладів намагались привабити хорошою атмосферою чи смачною кухнею, то тут все було з точністю до навпаки. Катя колись назвала це пафосною химерністю. Тепер я розумів, що вона має на увазі.

Воно було за два хмарочоси від вежі Еліоса. Розташовувалось в підвалі, але вигляд мало такий, ніби то спочатку побудували Легіон, а потім зверху вже якось приладнали хмарочос. Ночами тут збиралась вся золота молодь Еліоса. Та її частина, котра гидилась закладу Луки. Нарядні хлопці й дівчата, мажори третьої зеленої зони в купі з місцевими знаменитостями. Всі з вовчими посмішками, думають, що важать хоча б щось.

Але за кілька кілометрів від цього місця весь їхній пафос спричинив би хіба тимчасові незручності для якогось чудовиська. Рівно до моменту, поки монстр не відколупав би то з зубів.

- Ми люди війни, — казав Василь Грім. — У нас свій світ. Тому світу все одно хто ти. Він бачить тебе наскрізь.

Настрій впав ще нижче. Тіло сповнилось якоюсь холодною підозрою. Я зиркав з під лоба на всю цю молодь, яка пила біля Легіону, сидячи на капотах автівок. Хлопці та дівчата мого віку. Або й молодші. Дорогий одяг, дорогі годинники та телефони.

- Це цей блогер, — сказала якась білявка.
- Хто? Цей? — її хлопець навіть не відірвав погляду від телефона.

Я не звернув уваги. Але вимовлене з її рота «блогер» сприйнялось як образа. Пройшов далі. Оминув компанію хлопців, котрі скупчились навколо відео з чийогось телефона. Закинув кілька знеболювальних на ходу.

- Мене чекають, — повідомив охоронцю.
- Прізвище? — велетень в чорній футболці навіть не потрудився відірвати погляд від списку.
- Лім.

Він глянув у список. Тоді коротко кивнув.

- У вас віп ложе внизу. Приємного перебування.

Хтось з компанії позаду свиснув. Віп ложе, та воно ж збіса дороге. І на це я не звернув уваги. Марта не звикла ні в чому собі відмовляти. З чого б її економити сімейні кошти в Еліосі.

Заклад всередині був темним. Спускаючись по сходах, я орієнтувався по світлу зі стін. Кожний ліхтар підсвічував щось диковинне. То річ з сірої зони, то кукса чудовиська, то фотокартка чогось з довоєнних часів. Для першого разу мало б справити враження.