Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 56.

Я міг би просто перечекати, поки вони підуть. Однаково я пройшов далі, аніж планував. Мізукі тепер згори, а я в самому низу. Мав розчистити шлях до відступу, а зайшов майже в самий тил.

Міг би пересидіти...

Я сам не зрозумів, як відкрив вогонь. Один з найманців вигнувся від куль в спині. Падав якось занадто повільно. Інший встиг заховатись за стіну. Наступної миті ховався вже я.

Кулі дробили стіну над головою. Дошки на вікнах розлетілись. Внизу крики. Хтось забіг всередину. Переповз до іншого вікна. Знову відкрив вогонь. Другому найманцю не пощастило. Він висунувся з-за стіни не в той момент. Я не побачив, куди попав. Зрозумів, коли він сів на землю і глянув униз. Так непорушно і сидів.

Здорованя з бензопилою ніде не було. Може побіг по підкріплення?

Не побіг.

Звук бензопили пролунав зовсім поряд. Я розвернувся, але було пізно. Він біг просто на мене. Замахнувся згори...

Встигнув лише закритись автоматом. Від контакту з металом пішли іскри.

- Я виріжу твоє серце! — заволав кочівник. — І згодую собакам!

Спробував відвести лезо вбік. Не вийшло. Занадто сильний. Всі звуки зникли. Всі, окрім бензопили. Її лезо було все ближче...

Досить хитро, спробувати перерізати бензопилою перевертня. Від меча чи кулі він встигне регенерувати. А від того, що постійно тебе ріже — ніяк...

Здоровань вдарив мене ногою. Влетів спиною в підвіконня. Якби не бронежилет, то міг би попрощатись з хребтом. Спробував вистрілити. Не вийшло.

Лівою рукою він схопив автомат за дуло. Навіть те, що АК нагрівся під час стрільби його не зупинило. Він ніби не відчув. Немає коли думати про опіки. В мене було недостатньо сил аби втримати зброю. Він легко вирвав її з моїх руки. Відкинув геть.

Знову замахнувся пилою. Інстинкти спрацювали самі. Пірнув униз. Удар припав на підвіконня. Миттю вихопив томагавк. Ударив вбік. Лише зачепив, подряпав можна сказати. Здоровань загарчав, вдарив мене вільною рукою в обличчя.
Сила в нього була нелюдська. В очах потемніло. Я інстинктивно перекотився, спробував встати на ноги, але мене повело аж до стіни. Тіло, здавалось, було не моїм. Якимось слабким. Орест би не відчув проблем. У ближньому бою йому не було рівних. Мене так не навчали.