Розділ 88.

17 6 2
                                    

Упирі затискали мисливців у кільце. Їм довелось розділитись. Кілька продовжували стрільбу зі стіни. Решта відбивались від упирів мечами. Набої потрібно було економити. Снайпери займали позиції так, аби відстрілювати упирів, котрі лізли по стінах.

Знизу бігли джаґернаути, аби жодний упир не зіскочив зі стіни та не погнав у ліс, бо там для них буде достатньо поживи.

Першого я просто зіштовхнув униз. Упир впав на землю, проте не встиг піднятись. Мисливець в джаґернауті просто наступив тому на голову масивним чоботом. Упир смикнувся лише раз.

Мисливці працювали двійками. Вони злагоджено тримали оборону. Їхні мечі різали та кололи упирів. Вони прикривали одне одного аби кровопивці не висмикнули їх по одному.

Але упирів було більше. Вони тіснили мисливців числом, змушуючи їх постійно відступати. Здавалось, злива їм не заважала. Навпаки — у них додавалось сил.

На щастя я біг не один. З кожного найближчого сектора виділили по одному бійцю. Дехто перехилявся через мур, допомагав снайперам відстрілювати кровопивць. Я проривався до двадцять третього сектору.

Другого упиря вдарив томагавком згори. Перебив шийні хребці. Відкинув тіло вбік. Один з упирів ударив мене в обличчя. Шкіра на щоці загорілась. Він можливо б вдарив і вдруге, проте хтось з мисливців проткнув його мечем. Прямісінько в роззявлену пащеку.

- По боках дивись, малий, — видав Якуб.

Мисливець з сивими дредами, він проводив нам інструктаж. А тепер врятував мені життя.

- Набридло няньчити Жеррара? — приклав руку до щоки.

На пальцях кров. Буде рубець.

Замість відповіді Якуб розсік ще одного упиря знизу через пах. Лезо зайшло до сонячного сплетіння. Я зайшов збоку, перекрив шлях іншому упирю.

Він бив з розмахом. Якби ще цей удар дістав мене, шкіри на обличчі не залишилось би зовсім...

Але він не дістав. Я врізався у нього корпусом. Вибив з рівноваги, підбив йому ногу. Зігнувся, рятуючись від зубів. І ударив сокирою під ребра.
Томагавк проходив вампірську плоть, як масло.
Наступний удар вже пішов у обличчя. Якуб добивав упирів позаду. Рація знову запрацювала.

- Лім, що там в тебе? — голос Мартина.

На мурі зʼявилась рука упиря. Тоді голова.

Ударив кулаком в обличчя. Упир з тихим писком полетів униз.

Ще двоє, відволіклись від оборонців двадцять третього сектору і кинулись на мене. Добігти не встигли. Якуб і ще двоє незнайомих мисливців відтіснили мене назад. Сутичка була недовга. Вони проріджували кодло упирів. Я залишився позаду.

- Лім! — закричав Мартин. — Відповідай.
- Та тут я, — відповів. — Двадцять третій  майже зачистили.
- Я тебе на девʼятнадцятий посилав!
- Хотів зрізати.
- Тоді зрізай швидше, бо хлопцям там зовсім туго.
- Зрозумів.

Хотів бігти, але сил не було. Зупинився. Впав на одне коліно. В грудях нестримно пекло. Ніби я лежав десь на третій сірій зоні, а Гера щойно припекла мені рану. Тільки тоді я втратив свідомість. Зараз дозволити собі таку розкіш я не можу. Потрібно доганяти Якуба. Кілька мисливців залишились на секторах. Потрібно замінити поранених.

- У вас тут все в порядку? — запитав.
- Ти один з тих новеньких? Дякуємо за допомогу! Ми дамо ради аби лише цинки приносили.

Йшов далі. Іноді виглядав за стіну. Упирі лягали пачками під зливою куль. Колись вони були людьми. Вчителі, інженери, медсестри, пожежники...

Тепер це просто дикі безжальні тварини. Жертви червоного терору. Послідовники Каїна, як в легендах. Вони намагались винести свій терор за стіни.

Звідусіль лунали крики. По стіні носились мисливці з ящиками, зарядами та цинками. До ранку вся стіна і земля з обох боків буде усіяна уламками та гільзами.

Прискорився через силу.

З двадцять другого по двадцятий, мисливці тримали стрій. Шістнадцятий сектор терпів наймасованіші атаки, але там упирі через стіну не перелізали. Залишилось зачистити лише девʼятнадцятий сектор.

Якуб з іншими мисливцями вже рубались з вампірами. Виглядало як принципове протистояння. З того, що я чув по рації, було кілька поранених. Вони стікали кровʼю й це вабило упирів. Давало їм сил.

Ще кілька упирів перелізло через стіну. Вони спробують зайти Якубу за спину.

Першого вдарив під щелепу. Так пів лиця і відтяв. У другого влетів коліном в живіт. Схопив за тімʼя і вперіщив у стіну. Добити не встиг. Ще один упир кинувся на мене збоку.  Я замахнувся томагавком, але він перехопив мою руку. Міцно стиснув. Спробував вкусити, але я встигнув всадити у нього ніж. Відштовхнувся від нього ногою...

І влетів спиною ще в одного упиря.

Зреагувати не встиг. Трапеція відчула гострі ікла. Спробував дістати його руками, але марно.
Якуб та решта мисливців зайняті. Їм не до мене. Ніхто не допоможе.

Сам не знаю чому, відштовхнувся від муру. Ми з упирем позадкували. Стіна закінчилась і ми полетіли вниз. Не я його добʼю, то джаґернаути точно.

Мені чомусь стало спокійно від цієї думки.

Ми або вмираємо, як герої, або живемо, як покидьки...

Стрімер. Довга Дорога до ДомуWhere stories live. Discover now