Розділ 75.

24 2 0
                                    

Мене завжди цікавило, чи старші будинки на першій червоній за мого старого. Невисокі, мабуть, з часів неоготики, або ренесансу. Тепер вони поволі розсипались. Старий мер ще змушував дивитись за ними. Але новому то було попри мешти. Все, що займало його зморщений череп — захоплення Еліоса.

Ліхтарі світили по через один. На стеленій бруківці між симетричними вулицями все більше сміття і вибоїн. Ми ставали тим, ким нас вважали люди.

Попри мене пройшла закохана парочка. Принюхався. Слабокровні вампіри. Брудний рід, погана кров. Вони не відрізняються від людей. Навіть Рейдж з ним міг справитись. Відвернувся, щоб вони не бачили мою скривлену від огиди мармизу.

Куксу ховав під плащем. Я все ще відчував пальці, яких не було.

Рухатись було боляче. Зцілювався погано. А без крові буде зовсім важко.

Перша червона сьогодні не жила. Старі готичні будинки взагалі не подавали ознак життя. В провулках теж нікого не було. Себастьян Гангрел, мер червоної зони, наче загнав усіх кого міг по домівках. Тож я йшов пустими вулицями, намагаючись не потрапляти на світло поодиноких ліхтарів.

Вони прийдуть по мене. Сьогодні. Мої кузени та кузини, вся моя рідня спробує мене здихатись. Цікаво, хто це буде? Вони знають, що я знесилений, без руки, без раціону крові. Коли, як не зараз — час добити мене.

Мій батько вирішив не заважати. Рід Цепешів зазнав втрат. Я, прямий спадкоємець, перетворився на посміховисько та каліку. Моє місце має зайняти хтось сильний, ось він і дозволив улюблену забаву всіх Цепешів, плести інтриги та стрибати по головах. Тільки серед тих бовдурів — вибирати краще з найгіршого.

На батька я не злився. Хотів, але не виходило. Я планував зробити з ним так само колись. Сам би він тримався за владу до останнього. Клан Цепешів мав стати моїм!

Моїм!

Рука боліла, коли я злився. Біль нагадував, що деяким мріям не статись. Сьогодні мої вбивці прийдуть. Переступлять тіло Джареда, бо він захищатиме мене ціною власного життя. Захищатиме пусте ліжко...

Нарешті дістався потрібного будинку. Постукав. Озирнувся по боках, чи бува, ніхто не стежить.
Двері відчинились.

- Чого тобі потрібно? — Мерея виїхала в рожевій піжамі.
- Захист і притулок.

Вищі не можуть зайти без запрошення. Ні упирі, ні носферату. На багатьох будинках червоної зони малювали руни. Я не знав ту мову, і не впевнений, що хтось її взагалі знав. В інтернеті інформації не було, а те що було — дурні вигадки. Гадаю, всі хто знали цю мову, і як наносити руни — не знали про існування інтернету. Могли просто не дожити. Уявляю скільки б заплатили мисливці в якомусь умовному Рагнароці, щоб хтось вивів їм на стінах оці закарлючки. І скільки б заплатили ми за голову цього знавця.

Стрімер. Довга Дорога до ДомуWhere stories live. Discover now