Розділ 82.

15 2 0
                                    

Ніч пройшла спокійно. То все так, — говорили мисливці. Але я забігаю наперед.

З двох машин спочатку повернулась одна. Капот і передній бампер погнули. Збоку на фарі багряні сліди. Ще такі ж на диску переднього колеса. Двоє мисливців витягнули одного з перемотаною головою. Бинти білі, значить крові втратив небагато. Поранений стогнав, лаявся і просив курити.

Ще одна приїхала під вечір, майже перед настанням темряви. Ворота відчинились рівно на стільки, аби вона могла проїхати. Кілька упирів бігли за нею, тримаючись тіні. Але навіть їх надлюдська швидкість не могла зрівнятись з двигуном позашляховика.

Ворота зачинялись швидко. Двоє джаґернаутів штовхали старі масивні механізми, поки третій з кулеметом вицілював упирів. Смішно було, коли один з них майже прорвався крізь ворота.

Майже.

Бо джаґернаути ворота таки зачинили. Від упиря залишилась лише кукса. Один з мисливців обережно підняв її, кинув побратиму.

- Лови!
- Та забери це від мене! — закричав інший мисливець.

Він позадкував, перечепився об щось і гучно розпластався на землі, піднявши хмару пилу і викликавши регіт в усіх присутніх.

Сміялись недовго, до них вийшов Рорк. Він не сказав ні слова. Проте лише погляду та однієї присутності вистачило, аби запанувала тиша й кожний поспіхом забрався з його поля зору.

Інструктаж о восьмій вечора викликав захоплення тільки в Жеррара. Я наполегливо йому порадив не розповідати про хранителя та іприта з Третогора, але він не послухав. Євген боржник з Нового Батурина уявив себе без пʼяти хвилин бувалим воїном.

Звісно в його історії іприт нам лише заважав. І бився не я, а він. Й іприта він завалив влучним пострілом в голову, який аж ніяк не був випадковістю. Ніхто йому не вірив.

- Це правда був хранитель розлому? — запитав Мартин.
- Це був монстр, — відповів. — Я там знаю, хранитель він чи ні. Схиляюсь, що то просто якийсь переросток.
- Це звучить правдоподібніше, — задумано відповів.

В шпиталь я так і не потрапив. Я не знаю, як пояснити медикам, навіщо мені потрібно здавати кров на аналіз.

- Я напився крові міфічного чудовиська і тепер в мене сни галюцинації, котрі я не можу пояснити? А, ледь не забув, мої відсотки людяності стрімко падають. Ні-ні, не потрібно в мене стріляти, я не заразний.

Так не годиться. Потрібна причина. І потрібний вагомий аргумент, аби переконати когось з них сісти за мікроскоп і поглянути на результати. Точніше, потрібний такий аргумент, аби я не потрапив знову до вʼязниці, поки вони розглядають моє ДНК.

Та й не факт, що це не тимчасове явище. Хтозна, що може бути. Окрім снів нічого не ставалось.

Агресія та не зовсім виправдане насильство може бути через те, що я менше пʼю свої знеболювальні.

Ці сни, де я в тілі Цепеша можуть бути витвором уяви. І що гірше, я не можу нікому про це розповідати. Бо все, так чи інакше, зведеться до: тобі потрібно до лікаря. Або до кількох лікарів.

Поглянув в бінокль, поки ще не зовсім стемніло.
А де їх тут взяти, всіх цих лікарів? Більшість з них померло в клініці в центрі Рагнароку. Вони залишались до останнього. Надавали допомогу постраждали від червоного конфлікту. Думали, мисливці їх захистять...

- Про що ти задумався? — запитав Мартин.

Про обладнання, яке там залишилось. Якщо мати трохи часу, то можна спробувати. Головне розібратись, що і як.

Спочатку зійде брехня, яку видав Валерій. Незахищений секс з суккубом в борделі в Третогорі. Від думки про це мене пересмикнуло. Це яким дебілом треба бути.

Припустимо, це пройде. Лікар візьме кров, побурчить і гляне на неї в мікроскоп. Тільки ось є ризик, що він викличе охорону і доповість Рорку. А кого це ви, пане командире, набираєте?

- Я колись тут вчився, — на ходу збрехав.
- Намагаєшся впізнати мегаполіс? — здається, Мартин повірив.

Намагаюсь знайти причину і спосіб заїхати в місто. Згадав Ореста. Його кров заразили й довелось робити повне переливання. Та й не факт, що в мене отруєння крові. Орест без адреналіну 200 не міг пройти й десяти кроків. А в мене лише галюцинації. Поки що.

- Це не дуже виходить, — відповів чесніше.
- Хочеш, зранку затримаємось, покажу тобі що й де на карті? — запропонував Мартин.
- Хочу.

Довелось докласти зусиль, щоб не всміхнутись. Ніколи не знаєш, які можливості тобі підкине доля.

Стрімер. Довга Дорога до ДомуWhere stories live. Discover now