Розділ 86.

9 3 0
                                    

Як на зло, небо сьогодні затягнуло хмарами. Далеко на півночі вже блискало. Грім доходив трохи менше ніж через хвилину.

Недобре. При сильній зливі ми залишимось без прикриття дронів. Обличчя обдувало холодним вітерцем. Хмари йдуть до нас.

Штурм таки почався.

Я ніколи не спостерігав такого в Еліосі. Там кілька чудовиськ і все. Якось бігло біля сотні вампірів в перемішку з упирями. Тут з таких штурмів би посміялись.

Але я забігаю наперед.

- Ти що тут забула? — не витримав.

Марта плавно, з грацією танцівниці, підіймалась по сходах. Перехилилась через стіну. Навіть не намагалась приховати огиду.

- Чому просто не скинути атомну бомбу сюди? — запитала. — Одні руїни.

Я в цей момент спробував згадати, чи не займались Ліми колись зброєю. Мій батько досить жорстко вів справи. Іноді підступно. Але він тримався якихось своїх правил і подавав ознаки цивілізованості. Тобто, наскільки взагалі може бути цивілізованим монополіст. А ось Марта в мене викликала тривогу.

- Якого дідька ти тут забула? — повторив запитання. — Ми чекаємо на штурм.

Марта відволіклась від розглядання руїн. Зустрілись поглядами. Скільки ж у неї зневаги до мене? Чи є десь їй край.

- Прийшла перевірити чи одягнув мій дорогий братик бронежилет.
- Спробую вгадати. Тобі сподобався Валерій. Він на іншому боці стіни. Ти не встигнеш до темряви.

Зневажлива посмішка зівʼяла. Міг би заприсягтись, що на щоках у неї зʼявився ледь помітний румʼянець.

- Дарма витрачаєш час, — подивився на руїни найближчого будинку.

Тінь розходилась вулицями Рагнароку. Повільно, але впевнено. Ось-ось вони прийдуть.

- Не розумію, про що ти.
- Все ти прекрасно розумієш, — всміхнувся.

Я знав чим закінчиться бесіда. Розчарована і зла дівчинка отримає облизня. Розпещена батьком і грошима вона не звикла чути відмов. Як старший брат я не міг собі відмовити в задоволенні спостерігати, як Марта гамуватиме лють. Не виключено, що молодша сестричка після цього не спробує зіпсувати мені життя. Але зараз вона безсила. І буде такою до ранку.

- Я давно знайомий з Валерієм, — шляху назад не було. — Ми з ним багато чого пройшли разом. І скільки його знаю, то всі дівчата на нього так заглядаються.
- Я не всі, — прошипіла Марта.
- Тільки на мої памʼяті, Валерій відповів на увагу один раз. Її звали Гера. Снайпер, мисливиця і найнебезпечніша жінка, яку я коли-небудь бачив.
- Навіщо ти тратиш на це мій час? — Марта вдала байдужість.

Стрімер. Довга Дорога до ДомуOnde histórias criam vida. Descubra agora