Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 68.

Стара конюшня була єдиним місцем, де ми могли б заховатись від зайвих очей. Навіть дах вцілів. Це було досить дивно, бо на багато десятків кілометрів це було четверте відносно ціле приміщення. Перші три були зайняті, тож Валерій їх минув.

Він би й це минув, але його брала втома. Я періодично відключався. А пускати Жеррара за кермо він відмовився. Я погоджувався. Краще вже пішки йти.

Ніч проспали в машині. Лише почало світати, то змогли розвести вогнище, аби зігрітись.

- І ти бачив Бальдра на власні очі? — Валерій не приховував скепсису. — Очима Цепеша?

Чесно кажучи, я вже пошкодував, що розповів. Виглядало воно дуже дивно. В Третогорі я, ймовірно, бачив усе очима Клари.

- Мабуть, твоїй голові сильно дісталось, — видав Валерій. — Або у тебе сталась сильна інтоксикація.

Враховуючи кількість знеболювальних і декілька ампул адреналіну 200 — цілком могло собі бути.

- Або ти напився крові хранителя, — продовжив Валерій.

І з усього, що вміє і може Хранитель, мені дістались сни чужими очима?

- Я все ж сподіватимусь на інтоксикацію.

Валерій підкинув дров у вогнище. Тепло приємно гріло руки, розганяло втому. Після сну, де я все бачив очима Цепеша я почувався побитим. Мозок зберіг активність під час сну. Потрібно з цим щось робити.

Але що?

Більшість речей ми залишили в Третогорі. З собою у нас були лише наплічники. Води мало, їжі мало, набоїв ще менше. А моїх знеболювальних лишилось зовсім трохи.

Якщо в Третогорі ще можна було думати про шлях назад, то тепер годі й сподіватись. В обʼїзд до Еліоса буде занадто великий крюк. Нам потрібно вперед.

Жеррар все ще спав у машині. Однаково від нього немає користі. Він такий як і був у Новому Батурині. Непристосований до таких умов.

- То що далі?
- Доїдай, допалюй цигарку і їдьмо. Скільки у нас бензину?
- Пів бака. Машина жере, як не у себе.

Це теж проблема. Ми можемо проїхати від сили двісті кілометрів. Така ціна позашляховика. Дістав мапу. До рагнароку може й вистачити. Але якщо там немає де взяти пального — будемо йти пішки. Колись там було інакше.

- Може через Пʼятий Бахмут? — запропонував Валерій.
- Забудь. Нам не проїхати його.
- Але там немає вампірів.
- Між тим, що там і вампірами — вибір на користь останніх.

Я не знаю, як це пояснити йому. Є речі страшніші, ніж монстри з плоті й крові.

- Я вчився в Рагнароці, — сказав йому. — Поїхав за місяць до червоного конфлікту.
- Ти казав. Мегаполіс добре знаєш?
- Десь як Еліос.

Насправді знав я лише невелику частину. А враховуючи, що там зараз всі перетворені на упирів — користь від моїх знань падає.
Відкрив карту на телефоні. 

- Але нам не потрібно у саме місто. Ми наберемо бензину та обʼїдемо його.

Навколо міста були погані, але дороги. Туди часто їздили рейдери, контрабандисти та перевізники. Через мегаполіс їхати було пів дня. Там була пряма дорога. Але проблема в тому, що частина шосе проходила під землею. Упирі могли її перегородити. Я б зробив так на їхньому місці.

У новинах про Рагнарок ні слова. Коли влада людей зрозуміла, що мегаполіс не втримати — вони видалили всі згадки про нього. Я б не був здивованим, якби з особливо впертими журналістами мали б бесіди з інквізиторами. Ці вміють бути збіса переконливими.

Але я працював з мисливцями. Тож згідно з джерелами, навколо Рагнароку стіна. Ще говорили про електричні барʼєри, котрі спопеляють упирів, проте я не до кінця розумів, як вони працюють. Десь повинна бути ціла електростанція, котра має працювати 24/7.

- Ти знаєш об'їзні дороги? — поцікавився Валерій.
- Ні. Скільки є без мостів?
- Всього одна, але вона проходить повз Рудий Токмак.

Погано. Мостів у реальності могло й не бути. Мало того, що далі дороги, то більший шанс нарватись на лігво рейдерів або кочівників. А рудими населені пункти називали тільки в одному випадку.

Там була радіація.