Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 29.

Катя вже чекала в мене. Вона скривилась при моєму вигляді. Я її розумів. Весь в крові, попелі та бруді. Ще й кульгаю.

Типовий вигляд мисливця на чудовиськ.

- Як ти міг її вбити?! — видала з порогу.
- І тобі привіт, — скинув бронежилет.

Катя дістала цигарки. Запалила. Знає, що я не люблю це.

- Вона кохала його! — підвищила голос. — Вона пожертвувала собою. А ти її вбив. І Леоніда! Знаєш, якою чудовою людиною він був...
- Давно тобі стало жаль чудовиськ? — роздягнувся.

Пройшов у ванну. Хай відчепиться!

Катя вважала інакше.

- До чого тут чудовиська? Вона кохала його!
- І отримала те на що заслуговувала. Вони вбили людей. Багато людей. Я вбив її. Жаль, що не зміг вбити його.
- В тебе зовсім немає серця?

Я вийшов з ванни. Вибив цигарку з її руки. Вихопив пачку з іншої й викинув геть. Вона хотіла піти за ними, але я схопив її за плечі й притиснув до стіни.

- Вони. Вбили. Людей. — прошипів.
- Ігорю...
- Вони чудовиська! Вони люблять нас вбивати. А я люблю вбивати їх! Мені начхати хто кого і як сильно кохав. Тепер на кілька потвор менше!
- Ти робиш мені боляче!

Аж тепер я побачив, що Каті страшно. Її очі блищали, по щоках пішли сльози. Я відпустив її. Катя відштовхнула мене, схопила свої речі й кинулась на вихід.

- Ти нічим не кращий за них! — крикнула мені.

Я хотів зупинити її, хотів кинутись за нею. Просити вибачення, пояснити. Але навіть не зрушив з місця.

- Хай йде, — сказав собі.

Вона мене боїться, вважає чудовиськом. Навряд чи це сталось сьогодні. Просто люди раптом стали жаліти чудовиськ, поки вони намагались відправити мене на той світ.

Вона не повернеться.

Не знаю чому, але я не ліг спати, а сів за ноутбук. Відкрив браузер, зайшов на наш канал. Відкрив випадкове відео й прогорнув униз, де були коментарі. Багатьом подобалось відео.

Зустрічались коментарі в стилі: садист, різник, вбивця. З кожним новим відео таких коментарів ставало більше.

Він отримує задоволення від вбивств.

Це не полювання, а звірство.

Різник...

Садист!

Психічно хворий!