Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 72.

Врятувало лише те, що ми пристебнулись.

Подушки безпеки помʼякшили удар. Хоча від синців не врятували. Масивна дубова гілка пробила скло прямо біля моєї голови. Я відчув її щокою. На плече стікали краплі крові. Валерій втратив свідомість. Його окуляри лежали на торпеді серед уламків лобового скла. Жеррар стогнав позаду.

- Ти цілий там?

У відповідь стогін. А кажуть, позаду водія — найбезпечніше.

У голові паморочилось. Ми злетіли з дороги, протаранили огорожу. Тоді машина спробувала протаранити дерево, але вигадка не вдалась. Дуб: один. Машина: нуль.

Відчепив пасок безпеки. Спробував відкрити двері. Заїло. Обережно перевірив себе. Ніби цілий. Рана на грудях пульсувала, як тоді, коли мені її припікали. І де таблетки, коли вони так потрібні?!

- Глянь чи вони живі?
- Ти бачив, на якій швидкості вони влетіли в дерево? Вони мали б повилітати з тієї машини.

Мали б, але були пристебнуті.

Голоси гнусові, неприємні. Так, наче їм незвично було розмовляти. Глянув у бокове дзеркало. Точніше, в те, що від нього вціліло. Двоє. Один з сокирою. В іншого рушниця на плечі. На спинах кікімори. Виглядали наче два зелені пагорби. Значить стріляли не просто абикуди. Блокпост про них не попередив.

З лісу вийшло ще двоє. У одного в руках арбалет. Інший тримав здоровенний тесак. Ці більше схожі на пастухів. Жилети з шерсті. Поношені штани. Люди так близько до Рагнароку.

- Шкода, що машину так розвалило — видав один з них.
- Та біс з нею, думаєш, у них є паливо?
- Їжа точно має бути. Або хоч хтось з них виживе. Бо знову їсти мертвечину я не хочу.
- Можеш доїдати вчорашнього упиря.
- І отруїтись, як Радек? Кровʼю срати? Розбігся.

Не та ситуація, але я всміхнувся. Це ж на скільки треба бути у відчаї, або тупим, аби пробувати мʼясо упиря?! Там трупний сік в смертельній для людини концентрації. І що довше упир без крові, то токсичнішим стає. Їх товариш, Радек, не доживе до завтра. Завтра срати буде вже не кровʼю, а власними органами. Якщо не виблює їх перед тим.

І ми теж не доживемо, якщо я й далі буду сидіти в машині. От померти в шлунках канібалів мені б не хотілось.

Валерій поворухнувся. Значить живий, це тішить.

Пістолет вилетів з кобури та лежав під ногами у Валерія. Томагавк лежав на колінах. Дивно, що не порізав мене. Одягнув магнітну рукавицю. Сподіваюсь ще працює. Один з рушницею пішов до мене. Він про всяк навів її на машину.