Розділ 71.

21 2 0
                                    

Машина вже догорала, коли ми до неї дістались. Від неї залишилась лише почорніла рама. Навколо розкидані кілька тіл. Обвуглені, пошматовані.

- Контрабандисти, — відповів на мовчазне запитання Валерія.

Ціни на кров у Рагнароці перевищували усі допустимі норми. Цілий закритий мегаполіс з десятками тисяч здичавілих голодних упирів. Не дивно, що знаходились відчайдухи, котрі намагались продати їм кров. Коли я покинув Рагнарок і ще підтримував контакти з тими, хто залишився нести тут службу — за літр розведеної крові можна було виторгувати позашляховик з повним баком бензину. І запасні колеса.

Що ж до контрабандистів, то там все більш менш зрозуміло. Коштовності, документи на право власності, гроші, цінні папери. Упирі там рано чи пізно виздихають. А тоді туди будуть повертатись люди. Зокрема ці ж контрабандисти, котрі доживуть до того моменту і матимуть на руках право власності десь на половину мегаполіса.

Хто був ніким, той стане всім. Ризиковані інвестиції у майбутнє.

- Звідки взагалі беруться упирі? — поцікавився Жеррар.
- Це колишні вампіри, — відповів Валерій. — Вони дуріють від голоду і втрачають людську подобу. Правда?

Кивнув. Пояснювати щось Жеррару не хотілось.

Ситуація з Рагнароком була наступна. Були квартали монстрів, були людей. Старі носферату там тримали свої клани на короткому повідку. Намагались вести подобу цивілізованості. Забороняли гризти людей.

Проте серед вампірів стався бунт. Молоді амбітні дурники, котрих не влаштовував такий цивільний договір. Старі порядки для них були ознакою слабкості. Де б то бачено, щоб вищі (як вони себе називали) домовлялись з людьми?

Коли я ще вчився — лунали заклики в стилі: хижак не домовляється зі здобиччю. Він її пожирає. Мисливці не втручались. А дарма.

Бунт вдався. Нехай спочатку були сотні смертей, проте молоді вампіри не рахували жертв. Старих носферату вирізали, клани очолили молоді й спраглі до крові та влади недоумки. І вони спустили всю зграю на людей.

Казали, за ніч перетворювали та випивали по кілька тисяч людей. Воно ніби було продумано — задавити мисливців числом. І частково це вдалось. Мисливці відступили, швидко перетворивши стіни, котрі до того захищали мегаполіс у вʼязницю для знахабнілих кровопивць.

Інші мегаполіси також підключились до допомоги.

В результаті мегаполіс потрапив під купол. Магічний, чи електричний — не знаю. Мене тоді вже там не було. Вампіри залишились у повній ізоляції.

І почався голод...

- Алло, Наґу, — дзвінок Валерія повернув мене до реальності.

Поглянув на нього. Оператор приклав палець до губ. Не заважайте!

- Так-так, живі здорові. Все добре, нас не зачепило. Дякую, що турбуєшся. Ігор в порядку.  Я чому дзвоню? Біля Рагнароку є хтось з твоїх? Нам паливо для машини потрібне, бо будемо пішки йти. Є, кажеш? Чудово! Можна передати від тебе привіт? Звісно ж передам! Дуже тобі дякую за допомогу! Ігор тобі теж вітання передає!

Ну звісно. Джини то як одна велика сімʼя. Розкидана по зруйнованому світу. Але все ж сімʼя.

Валерій взяв мій телефон. Поставив мітку на карті.

- Там родич Наґу працює, — пояснив.
- Родич кого? — запитав Жеррар.
- Довга історія, — сам не знаю, чому сказав.
- Сказав, що передамо привіт і нам буде знижка. Вони нас ще по суду памʼятають.

Джини зробили кілька кіл, тримаючись за руки. Їхні голоси зливались в такт. Там тоді творились неймовірні речі...

- Суд? — не вгавав Жеррар. — Чим ви в тому Еліосі займались?
- Чим ми там лише не займались.

Ліси закінчились, стовбури дерев змінились руїнами та закинутими будинками. Довелось сповільнитись, оскільки частини цих самих будинків лежали на дорозі. Місцями шматки бетону були чорними, в сажі. Обабіч дороги лежали кістки. Здається червоний конфлікт ненадовго вийшов за межі Рагнароку.

- Якби не блокпост, я б подумав, що ми їдемо не туди.
- Головне аби нас раптом не прийняли за контрабандистів...

Постріл. Куля пробила колесо і машину повело. Я спробував вивернути кермо, але зробив ще гірше. Позашляховик наче сказився. Як собака, зірвалась з ланцюга. Ще один постріл. Цього разу в борт.

Втиснув гальмо в підлогу. Теж не допомогло. Машину пустило юзом. Дерева раптом стали ще ближче...

Стрімер. Довга Дорога до ДомуWhere stories live. Discover now