Розділ 23.

27 4 1
                                    

Рейдж прийшов з запізненням. Шмаркав носом, зіниці трішки розширені й блищать. Я не став нічого питати. У нього своя підготовка до відстрілу.

Одягнений ледь не в екзоскелет, бо як інакше він ніс на собі все що лише міг закріпити. Пістолети-кулемети закріплені під пахвами позаду чорний кривий тесак з логотипом Оскар і Тодд. Тактичний шолом з активними навушниками та жовтими захисними окулярами. Звісно, на всьому логотипи. Рейдж відпрацьовував гроші на повну.

Ми спустились по сходах й дійшли до подвійних дверей. Перед входом стояв той самий Фестиваль. Тепер на плечі висів автомат.

- Там зараз буде ціле шоу, — він плюнув на підлогу. — Вони запросили ведучого якоїсь ранкової програми.
- Доброго вечора, пані та панове!
- А, це Леонід Горбуненко, — скривився Рейдж. — Цей за гроші зробить будь-що.

Ми з Валерієм ще раз глянули на зовнішній вигляд Марка, але нічого не сказали.

- Сьогодні вас чекає дещо неймовірне! — Леонід, здавалось аж кричав у мікрофон.
- А ще він постій но брав інтерв'ю у Ліки, — Рейдж не ховав зневаги. — Вічно вона бідна нещасна. А її походи наліво це просто пошуки себе. І член в мене не маленький, що б вона там не говорила. Можу показати...
- Боже збав, — видав Валерій. — Боже збав...
- Ви готові? — запитав Фестиваль.

Валерій штовхнув мене ліктем. Я ствердно кивнув. Так, це той самий Фестиваль. В його команді були ті горе-найманці. Якщо й решта таких самих, то спокійніше від цього не ставало.

Перевірив ще раз, як ходять магазини на «хребті». Це така пластина позаду бронежилета, яка сама викидає магазин для зброї. Достатньо відвести руку назад і вона подасть магазин прямо в долоню. Досить зручно, але це, як вони видали — разова акція.

Фестиваль відчинив двері.

- Заходимо обережно, — сказав усім. — Невідомо що...

Марк Рейдж вилетів з двома пістолетами-кулеметами в обох руках.

- Вітаю, Еліос! — закричав.

Ми з Валерієм переглянулись. Там пустий зал. Лише кілька операторів, охорона і ті два костюми.

- ... може там бути, — завершив.
- Обережніше з тим ідіотом, — Фестиваль поплескав мене по плечі.

Валерій тримався за два кроки від мене. В руці маленька камера. Він увімкнув її, лише позаду зачинились двері. Те, що він знімав, транслювалось на один з моніторів. Я йшов з автоматом напоготові. Рейдж плював на план і з вдаваним пафосом крокував на середину приміщення. Якраз в коло, куди вели всі тунелі.

Стрімер. Довга Дорога до ДомуOpowieści tętniące życiem. Odkryj je teraz