Стрімер. Довга Дорога до Дому

Розділ 46.

- Це неможливо, — заявив Жеррар. — До
Хімімото сана нікому не можна.

Він жив недалеко від кафе, в котрому ми знаходились з джинами. Я навіть бачив його з вікна. Тепер там вирувало життя. Офіціанти приносили замовлення клієнтів. І все це сталось від коли ми звідти пішли.

- Тоді передай це кимось, хто має доступ до Хімімото.

Ми розповіли все, як було. П'ятеро найманих вбивць не знають, яку сторону прийняти. Тому бігають від одного роботодавця, до іншого. Мене це не особливо обходило. Мені потрібно геть з Третогора. За день я був ситий цією горою по горло. Фанатики, якудза, бунт, штурм, хранитель. Місто вогню, що скажеш. Десь там мегаполіс 42, там щось заховав мій дід. Він вже, мабуть, помер, й останні сили витратив на лист. Навіть ризикнув добробутом онуки, аби я його отримав.

- Тобі не хочеться іноді повернутись в Еліос? — запитав у Валерія.
- Ні, — він навіть не думав.
- Це, по твоєму, краще?

По вуличках Хатаке йшли чудовиська. Йшли групами. Перевертні з перевертнями. Інфанти з інфантами. Люди теж були. Вони теж йшли організованою колоною. Я помітив, як один з перевертнів клацнув зубами в напрямку людей. Ті не відреагували. Згадались демонстранти: Еліос для всіх. Ось вам місто для всіх. Хочеться ходити з чудовиськами однією вулицею? Будь ласка.

Жеррар теж підійшов до вікна.

- В Новому Батурині такого немає, — сказав.
- Немає, — погодився.
- Я іноді сумую за домом, — почав. — Знаю, Батурин застряг в ненависті та зневазі до всіх, хто не народився в Батурині. Але мені його не вистачає...
- Пусті вуха знайшов? — холодно перебив.

Жеррар замовк. Дивно глянув на мене, але нічого не сказав. Я відвернувся від вікна. Думки про дім іноді змушували мене подумати: навіщо воно мені треба. Чому просто не доїхати туди? Те, що хотів розповісти Жеррар, могло повпливати на мене. Він мусив покинути Батурин і мріяв повернутись, коли розбагатіє, щоб не потрапити в боргову яму. Я поїхав добровільно. І від мене відреклись. Не хотів я це згадувати. Просто виконаю прохання діда, позлю Марту й пошлю їх всіх під три чорти. Від Лімів у мене лише прізвище...

- Треба зняти сторіс, як ти чистиш зброю, — Валерій вивів мене з роздумів.
- Що?
- Потрібний матеріал!
- Я гадав, ми закриваємо канал.
- Ми закриваємо його нашою спільною мандрівкою. Ти поки не в Батурині.
- Чекай, у вас свій відео канал? — включився Жеррар.
- Так. Стрімер.
- І багато ви зняли?!