Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 8

Погляд, що колись дивився на неї згори, тремтів, і це було доволі приємне видовище.

Я стерла помішку зі свого обличчя, і тихо заговорила із серйозним поглядом.

— Чи потрібно мені вказувати на кожну річ? Ти ж знаєш, що в мене болить горло.

Це був вираз, який в основному використовували дворяни високого стану, які не мали тих, на кого можна було б рівнятися.

Наприклад, Меч Імперії герцог Екарт, який не повинен прислухатися ні до кого, за винятком імперської сім'ї.

— Я-я прошу вибачення, леді!

Дворецький, здавалося, теж зрозумів.

Він відразу ж упав на коліна, наче він і не стояв до цього переді мною, виглядаючи напружено й впевнено.

— Це!...... Я зробив помилку, бо поспішив, думаючи, що це терміново. Пробачте мені, будь ласка......

Споглядаючи цю сцену, я почувала себе оновлено. Події, пережиті мною з самого ранку й до того, як я пішла спати, тепер були перекриті освіжаючим відчуттям.

На секунду я подумала, що, можливо, це занадто, так відноситися до людини, що настільки старша за мене, але я все одно не казала йому вставати.

Це тому що Пенелопа, мабуть, поважала цю людину, яка ігнорувала її останні шість років.

— ......Думаю, я буду незадоволена, якщо мені доведеться бачити тебе найближчим часом, — сказала я, холодно дивлячись на дворецького. — І мені, звичайно ж, здається не я одна так почуваюся.

Я змогла вимовити слова, які насправді хотіла сказати, лише тоді, коли обернулася до нього спиною.

— Тож якщо у тебе є щось, що стосується мене, відправ когось іншого, а не приходь сам.

— Але леді. Ідея вибрати нову покоївку була не моєю......

— Ти згоден чи ні.

Я холодно перервала його репліку.

— Все, що я хочу почути від тебе – це одне з двох слів.

— ......Так. Я розумію, леді.

Дворецький відповів із помітно зморщеним обличчям.

— Але як щодо вечері......

— Мені це не потрібно, тож забирайся.

Прийнявши це як свої останні слова до нього, я повернулася на місці, навіть не побачивши, як дворецький піднявся з підлоги.