Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 65

Реакція герцога була мені незнайомою. Я ніяково всміхнулася.

— Вибачте, що похвилювала Вас. Це сталося так неочікувано......

— Ці покидьки! Як вони сміють!

Відчувши полегшення від того, що зі мною все добре, герцог розлютився.

— Коли ми повернемося додому, я негайно відправлю за ними солдат. Після того, як зловимо їх, я зламаю кожну їх кінцівку і зітру з......!

— Батьку, батьку.

З такою швидкістю він, найвірогідніше, стоятиме перед бенкетною залою і пояснюватиме свій план щодо того, як знищити залишки Праведної Нації Лейли.

Тож я помірковано зупинила його і лагідно покликала.

— Я дуже втомилася. Я хочу якомога швидше відпочити.

— Так, звісно. Ходімо! Не тримай той арбалет сама, він же важкий, дай мені.

На щастя, герцог швидко погодився з моїми словами.

Проте я не дуже хотіла, аби герцог ніс арбалет.

— Я потримаю, пані. Дайте його мені!

На щастя, Емілі запропонувала взяти арбалет, побачивши моє небажання.

— Дякую, Емілі. Він був такий важкий, що я думала в мене відпаде рука.

Я з грайливою посмішкою зняла арбалет і передала їй.

Я не помічала цього, коли він висів у мене на спині, але коли віддала його, відчула справжнє полегшення.

— Цк, Пенелопо Екарт. Ніколи більше не вскочуй у таку халепу.

Герцог глянув на мене і цокнув язиком.

— Наступного разу сховайся, доки не прийде охорона. Як молода леді може без страху вийти на бій з монстрами! Я думав, що знепритомнію, коли почув про тебе від дворян, які вийшли першими!

— Але я вправилася, батьку.

Я висунула нижню губу на несхвальне бурчання герцога.

— Я так багато працювала з учителем, якого дав мені батько. Ось чому мені вдалося так влучно поцілити у всіх.

Насправді мені допомогла система, але я все одно була героїнею дня.

"Похвали мене за те, що я добре впоралась."

Скільки ще мені жити нахабою.

Я була незадоволена, але не очікувала багато.