Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 72

Я здригнулася від подиву, глянувши на системну панель.

— Грррр......

Величезний звір, який на вигляд був удвічі вищий за мене, впізнав, що потрапив на людину і поривчасто пирхнув, остерігаючись. Він був настільки величезним, що можна було повірити, що це монстр, а не тварина.

"Це абсурд......"

Намагаючись не втратити самоконтроль, я виміряла відстань між собою та звіром. Між нами було достатньо відстані, аби я могла вистрілити у ведмедя з арбалета. Звичайно, я знала, що відстань необов'язково мала значення, враховуючи те, наскільки швидкі й небезпечні ведмеді.

Однак гра ніби вирішила бути щедрою хоч раз. Ведмідь вже стікав кров'ю, зі стрілами у плечі та лапі. Він, мабуть, натрапив на мене, тікаючи від інших мисливців.

— Кххххххххххххххххххххххххххххх!

Ведмідь люто гарчав, все ще загрозливий, не зважаючи на поранення. Його очі блищали ворожістю, готуючись напасти на мене будь-якої миті. Я бачила, що він кульгає, але не відчула полегшення.

"Бляха."

Я була у розпачі.

"Чому я маю полювати на чортового ведмедя? Це отоме гра!"

Зі сльозами на очах я натиснула [Прийняти]. В мене не було вибору.

<СИСТЕМА> Використайте свою зброю, щоб стріляти по [Червоним Міткам]!

~СТАРТ!~

"30"

Як тільки на квадратній панелі з'явилося нове повідомлення, ведмідь загарчав і кинувся до мене.

— Боже!

Я не мала часу прочитати хоч щось, змушена квапливо прицілитись.

На голові, тулубі та одній з лап ведмедя були розміщені червоні кола розміром з футбольні м'ячі. Я побачила, як відлік впав до "29".

Це було знайоме видовище, оскільки в цій грі навіть на звичайній складності були міні-ігри.

"Проте на звичайній складності були пазли та 'знайдіть різницю'!"

Ніби жити у тілі жахливої лиходійки було недостатньо погано. Чому, на додачу до цього, всі квести на високій складності були такі важкі?!

На щастя, через поранення у лапі ведмідь не міг так швидко рухатися. Згадуючи свої тренування, я поцілила у миготливу червону мітку.