Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 94

— Це ж неправда, так? Скажи, що неправда, — вимагав Рейнольд, моментально наздоганяючи мене.

— Що саме?

— Що ти і цей імперський виродок......!

— Ре-Рейнольде! — вражено вигукнула я, розуміючи, що чим більше він збуджувався, тим голоснішим ставав його голос.

"Я не можу повірити, що ти лаєшся на кронпринца на території палацу!"

Він точно був безглуздо хоробрим. На щастя, оскільки це було так рано вранці, єдиними, хто міг нас почути біля табору Екартів, були ми двоє.

Рейнольд, який, здавалося, нарешті опанував себе і зрозумів свою помилку, почав знову, ретельно обдумуючи свої слова.

— Це правда, що між тобою і...... ним щось було?

— Що було?

— Я зараз не в настрої терпіти твої витівки, — прогарчав він, хоча я справді не знала. — Куди б я не пішов, всі говорять про тебе і кронпринца! Ти про це знала?

— ......

— Що в біса ти сказала у суді? Скажи мені правду. Ти ж збрехала, так? — знов вимагав Рейнольд, виглядаючи так, ніби хотів схопити мене і потрясти.

Я сказала йому правду.

— Так. Це була брехня.

— Фух......

Відчувши полегшення, він глибоко зітхнув і почухав потилицю. І роздратовано бурмотів:

— Бляха, що за дурні чутки......

— Якщо чутки про мою з кронпринцом таємну зустріч у лісі, то це правда.

— ......Га?

Його зарита у скуйовджене рожеве волосся рука застигла, а очі небезпечно блиснули.

— Що...... ти таке кажеш?

— Кажу, що чуєш. Ми зустрілися в лісі наодинці. Ось чому найманці погналися за нами обома, — розпливчасто відповіла я, знизаючи плечима.

Я очікувала, що хтось засумнівається у правдивості моєї розповіді. Я могла сказати правду і розповісти, що вигадала всю історію, аби уникнути підозри маркіза Еллен, але я не мала жодного бажання розповідати це все Екартам.

— Ти...... Скажи мені прямо, — зціпивши зуби прогарчав Рейнольд. — Ти вела себе так, ніби ненавиділа його, після того, як він порізав тебе минулого разу. Тепер що? Ти кажеш, що, бляха, зустрілася з ним у лісі? Сама?