Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 77

Бездумно дивлячись на показник над головою Каллісто, я запізно подумала спитати, як ми тут опинилися.

— Ми...... Що сталося? Ми впали з обриву.

— Під нами був водоспад. Ми вижили, бо впали у річку, — байдуже відповів кронпринц, штурхаючи багаття гілкою. — Ти знепритомніла, тож я виніс тебе з води і, на щастя, знайшов поблизу цю печеру.

Тільки тоді я уважніше роздивилася наше оточення. Багаття тріскало неподалік від входу до печери.

Дощ, здавалося, припинився, але сонце вже сіло, через що ззовні було зовсім темно. Єдиним, що підтверджувало його слова про водоспад, був шум течії.

Я знову повернула голову й оглянула печеру. Вона була досить глибока: стіни печери простягалися далі, ніж мої очі могли бачити, зникаючи у темряві.

"А якщо це територія звіра? Або змії......"

Мені в голову приходили цілком реалістичні ідеї. Я потягнулася до арбалета, який лежав коло мене, але незабаром згадала, що витратила усі свої кульки на найманців.

— Тут нічого не живе, — завірливо буркнув принц, дивлячись на моє стурбоване обличчя. — Я обшукав печеру, поки ти спала, і вона була підозріло порожня.

— ......Ви знаєте, де ми? — запитала я спершу про найважливіше.

Хоча зараз на вулиці було темно, нам треба буде якось звідси вибиратись, як тільки зійде сонце. Я покладала великі надії на нього, оскільки він жив у імперському палаці, проте кронпринц безжально похитав головою.

— Мисливські змагання завжди проводяться у північному лісі. Я навіть не знав, що тут є така печера.

Я зітхнула.

"Всі, мабуть, уже збожеволіли від хвилювання."

Я розгублено дивилася на нього, уявляючи хаос, який почався на околицях лісу через зникнення як кронпринца, так і мене. Тоді завдяки світлу багаття я побачила рану на його плечі. Зокрема я згадала, як останній найманець встромив кинджал йому у спину прямо перед тим, як ми впали.

— Ваші поранення...... З Вами все гаразд?

Я ледве не померла через нього, але мене непокоїло те, що він постраждав, захищаючи мене.

— Ти питаєш тільки зараз? Я вже думав, ти забула. Боже, я так зворушений, — саркастично відповів він, через що я засоромилась.