Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 57

— Я більше ніколи не буду безрозсудним, майстре. Мені шкода. Будь ласка, пробачте мене лише цей раз, — благав він, прижимаючись щокою до руки з каблучкою.

Великий рубін прижимався до його ніжної шкіри.

Краще б він вів себе самовпевнено, отримавши каблучку. Тоді б я не постраждала від його тривожності, спричиненої постійним обмеженням волі.

Але у відповідь на моє холодне обличчя Екліс лише виляв хвостом.

"Я не можу зрозуміти, він хитрий чи просто наївний......"

Дивлячись на нього, що наче сам вдягав на себе нашийник, я поклала каблучку на стіл після того, як насилу вирвала свою руку з його хватки.

Я взяла його обличчя у свої, тепер порожні, руки.

— Еклісе, — спокійно промовила я, дивлячись йому в очі із нещирим поглядом. — З того моменту, як я дала тобі меч, ти мій лицар. Я твоя єдина леді.

— ......

— Не забувай про це ніколи.

Він був дотепним, тож я ніжно примружилася й усміхнулася, тому він не міг зрозуміти, говорю я це серйозно чи ні.

Сірі очі, звернені до мене, відразу затьмарились.

— ......Так, майстре.

[Прихильність 54%]

Прихильність різко зросла.

"Нарешті."

Нарешті більше половини. Я задоволено посміхнулася й опустила руки, що тримали щоки Екліса.

— Гаразд, а тепер нам необхідно, аби ти виконав свою роль як лицаря.

Тоді я знову одягла рубінову каблучку, яку залишила на столі, на вказівний палець і простягнула йому руку.

— Проведи мене, будь ласка, на перший поверх.

Екліс взяв мою руку, як завжди.

Коли я спустилася на перший поверх у супроводі Екліса, я зіткнулася з герцогом і дворецьким, які саме виходили.

— Батьку.

Підходячи до вхідних дверей, вони побачили, що я спускаюся сходами, і зупинилися.

— Добридень.

Я посміхнулася і привіталася першою. Проте герцог тільки витріщився на мене і не відповідав досить довгий час.

— ......Батьку?

Коли я знову покликала герцога, здивована його реакцією, він кашлянув і відкрив рота.