Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 37

Деррік якийсь час мовчав, а потім важко відкрив рота.

— ......Якщо необхідно, я попрошу когось працювати під прикриттям щоб все виправити.

— Бо чутка про те, що шляхетна леді, яка ще не вийшла заміж, шукає чоловіка невідомого походження, буде ганьбою для цієї родини.

Слова Дерріка мали для мене сенс. Мабуть, я мала бути обережнішою.

Я почала дивитись на Дерріка трохи інакше.

Можливо, він не просто впертий придурок, що весь час кричить на мене і говорить дурниці.

— То що б я не робила, ти не будеш зважати на мене взагалі?

Я холодно подивилася на [Прихильність 13%].

Я не хотіла благати його та опускатися ще нижче, але сказала це так ввічливо, як могла, щоб прихильність не впала, навіть якщо вона після цього не підвиситься.

— ......Пенелопо, — Деррік відкрив рота, глибоко зітхнувши. — Ти скоро станеш дорослою, тож я не буду тебе турбувати, поки буду певен, що ти на правильному шляху.

— ......

— Але якщо ти збираєшся виходити у місто, не використовуй потайний вихід, а з гордістю йди через вхідні двері. Я скажу дворецькому, що тобі дозволено.

[Прихильність 17%]

— Або можеш брати з собою раба, якого притягла.

Прихильність Дерріка зросла, але я не розуміла. Не розуміла не тільки прихильність, але й його слова до мене, що були добрішими, ніж раніше.

"Чому ти раптово ставишся до мене по-іншому? Тільки нещодавно ти б мене вбив без вагань, навіть не пояснивши, що я зробила не так."

Враховуючи те, як жахливо Пенелопа поводилася у минулому, його підозри щодо моєї таємної прогулянки були виправданими. Безсумнівно, якщо він думав, що я знову почала бігати, як скажена собака, він би вигнав мене без вагань.

Однак його реакція на мою прогулянку була несподіваною.

— Ти не покараєш мене? — запитала я з подивом.

Замість відповіді Деррік нахмурився.

— Ти ж не пройшла весь шлях до маєтку у цій дурній масці, так?

— ......Що?

Він раптом потягнувся до мене та схопив маску, що все ще була на моєму обличчі.