Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 108

Яскравий червоний показник над його головою зловісно блимав, і я ніби могла чути, як уявна сирена дзвеніла у моїх вухах. Я забула, що мала вдавати із себе хвору, і відступила, бажаючи зберігати дистанцію між нами, та поспішно вигукнула:

— Ц-це все нісенітниці, Ваша Високосте! Я ніколи нічого такого не казала! Клянусь!

— Ну, я вже в цьому не впевнений. Враховуючи слова, що принцеса не так давно сказала мені, чутки не звучать такими вже й безпідставними.

— Що? Я не знаю, що Ви маєте на увазі......

— Хіба ти не запевняла, що розкохала мене, бо знайшла когось краще?

— Коли це я таке казала? — я швидко вирішила, що мала зупинити це, поки ситуація не вийшла з-під контролю. — Я не планую закохуватись у когось у найближчому майбутньому. Зовсім не планую.

— Сподіваюся, це правда, — погрозив мені кронпринц. — Я буду стежити за тим, якого дурня у всій великій імперії Інка ти обереш замість мене.

Його червоні очі зловісно блиснули у мій бік.

"Га? Щось не так."

Я завмерла, відчуваючи, що відбувалось щось дивне. Ніби наша розмова якось перейшла на зовсім іншу тему.

— Проте скажи мені, — сказав він, поки я розмірковувала над його минулими словами. — Чому ти продовжуєш відсахуватися від мене, як наляканий собака?

Кронпринц насупився та став ближче.

"Собака?"

Я обурено здригнулася через його вибір слів і відступила знову. Він мене трохи лякав. Його показник прихильності був схований від мене, і я не мала жодної гадки, що станеться, якщо підпущу принца у його нинішньому збудженому стані.

Я знала, що сад поза маєтком добре доглядався і ніде не було каменів, об які я могла випадково розколоти собі голову, але шанс, що щось піде не так, завжди був. Я хотіла зберігати відстань між нами, аби запобігти непередбаченій трагедії, що могла зі мною трапитися завдяки цій дурній грі.

— Га?

Кронпринцу здавалося дивним, що я продовжувала відступати, і його очі звузились. Він зробив один широкий крок вперед — і я раптом зрозуміла, що мені нікуди бігти, стоячи спиною до лінії дерев. Я дійшла краю саду.

Червоноокий чоловік виглядав дивно та доволі недоречно між тендітних жовтих квітів. Насторожена через те, що він продовжував наближатися, я вигукнула: