Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 107

— Готово, пані.

Я швидко поквапила служниць навколо мене відступитися. З дзеркала на мене у відповідь дивилося бліде обличчя.

— Що думаєте? — спитала Емілі.

Оглянувши своє відображення, я задоволено відповіла:

— Відчуття, ніби я будь-якої миті почну блювати кров'ю.

— П-пані жартує, так?

— О ні, це комплімент, — запевнила її я.

І це була правда. На моєму обличчі було стільки шарів косметики, що я була бліда як привид. З мого обличчя ніби вичавили всю кров, і навіть у моїх губах не вистачало кольору. Вони зробили щось з моїми очима і додали фальшиві синці під ними. Разом це все малювало картину дуже хворої молодої леді.

— Мені подобається.

Я все ще посміхалася у дзеркало, коли у двері постукали.

Стук-стук—

— Леді, це Пеннел.

Я підхопилася зі стільця та поквапилась до ліжка, боячись, що кронпринц через свою нетерплячість послідував за дворецьким до моєї кімнати.

Я накрилася ковдрою аж до шиї і кашлянула кілька разів, прочищаючи горло.

— Так...... заходь......

Я змогла змінити голос так, аби дійсно звучало, що я хвора.

Наступної миті двері зі скрипом відчинилися — і, на щастя, до кімнати зайшов лише дворецький. Я глянула за його спину, аби впевнитись, що за ним ніхто не слідував, і розслабилась, помітивши, що нікого більше там не було і я в безпеці.

— Як все пройшло?

— Ах!

Дворецький ахнув, зупинившись посеред кімнати. Він подивився на мене дивним поглядом, відповідаючи:

— Ви перетворилися так швидко, леді.

— Наскільки хворою я виглядаю?

— Ніби щойно піднялися з могили.

Я посміхнулася, задоволена відповіддю, через що дворецький здригнувся.

— Тож як все пройшло? Він пішов?

Пудра на моєму обличчі відчувалася незручно. Я хотіла якнайшвидше її змити.

Дворецький, однак, зібрався і похмуро промовив:

— ......Герцог дозволив кронпринцу зустрітися з Вами.