Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 69

Поряд з просторою поляною на початку лісу, де організовують мисливські змагання, була ще одна, менша, поляна. Здавалося, вона була створена, аби жінки могли соціалізуватися та насолоджуватися природою, поки чекали на завершення змагання.

За словами графині, довгий стіл, прикрашений квітами в центрі, був переважно заповнений.

— Усі!

Організаторка різко сплеснула долонями.

— Можу я попросити вашої уваги? Подивіться, кого я привела із собою!

— Боже мій.

— Тож вона прийшла.

Коли я увійшла разом з графинею Дортеєю, кожна з жінок м'яко вигукнула, але було важко зрозуміти, були їх реакції позитивними чи ні, оскільки багато з них прикривали рота віялами.

"Не треба стримуватись лише тому, що я поряд."

Я все одно не впізнала жодну з них.

На чаюванні було присутньо багато жінок, від молодих леді до літніх дам.

Я була здивована з'ясувати, що більшість з них супроводжувалися служницями, на відміну від мене, що полишила Емілі у наметі.

До того ж ніхто з них не носив мисливського костюму як я. Хоч я вже й помітила раніше, це було нагадуванням, що я виділялася через своє вбрання.

Ця думка залишила гіркий присмак.

"Чи мала я прийти з Емілі? Ніхто не казав нічого про те, що треба брати із собою служницю."

Я почала шкодувати, що не взяла її. Я хвилювалася, що леді вирішать, ніби я груба, бо не могла їх впізнати.

Я вирішила утриматися від розмов, наскільки це можливо.

— Дякую, що запросили мене.

Я помірно схилила голову, але не дуже низько, аби мене не вважали занадто поступливою.

На мене дивилося багато очей, всі сповнені дивних емоцій, які я не могла розпізнати. Їхні вирази облич нагадували мені той погляд, яким мене обдарувала графиня Дортея після того, як я з нею привіталася.

— Будь ласка, принцесо, сядьте тут.

На щастя, графиня Дортея не залишила мене ніяково стояти, а запросила сісти поряд з нею.

Проте це місце також зробить мене центром уваги.

Це було несподіванкою, зважаючи на жахливу репутацію Пенелопи.