Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 54

Рейнольд мав рацію. Коли я прибула на поле для тренувань, атмосфера була хаотична, наче тренування з фехтування щойно закінчилися.

На щастя, тренувань зі стрільби з лука не було, і поле з мішенями, що було далеко від основної тренувальної зони, було порожнє.

Я попленталася обходити навколо головного майданчику, аби уникнути натовпу лицарів. Швидше було би перетнути його прямо, але я лише недавно зіткнулася віч-на-віч із герцогом. Поки що краще залишатися непомітною, не створюючи зайвого клопоту.

Нарешті стоячи перед мішенню, я начепила болт на арбалет і витягнула тятиву, щоб повісити її на гачок. Тоді я повернула кривошип і встала у позу.

Я вірила у справжню власницю цього тіла, яка користувалась арбалетом минулого року.

— ......Що з ним не так?

Але я також відчула, наче кінець арбалета, спрямований до цілі, був нестійким. Коли я просто стояла, я відчувала легкість, але коли цілилась у щось, мої руки тремтіли. Це було важче, ніж я думала.

— Чи вона взагалі з нього стріляла?

Я не витримала і знову опустила руку, аби висловити свою скаргу. Я ледве змогла зарядити його, але не знала, як його тримати і стріляти.

— Яп!

Потрясши зап'ястя, я знову підняла арбалет. Цього разу я збиралась швидко вистрелити, перш ніж у мене знов затремтять руки.

— Якщо Ви триматимете його так, то не зможете прицілитися.

Раптом я відчула тепло за спиною. Водночас чиясь рука обережно простягнулася, аби підтримати мою, застиглу як камінь, руку, що тремтіла в повітрі.

У пориві здивування я спробувала обернутися.

— Майстре.

Однак цьому завадило тверде тіло, яке торкалося моєї спини.

— ......Екліс?

Лише тоді я зрозуміла, що потрапила у пастку обіймів іншої людини.

— Що—

— Тссс. Ви повинні дивитися вперед, майстре.

Зніяковіла, я звивалася у його руках, а Екліс прошепотів мені на вухо.

— Здобич зараз втече.

Від його голосу я застигла. Моя спина повністю прилягала до грудей Екліса. У мене чомусь пересохло в роті — і я проковтнула суху слину.