Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 74

"Га......"

Шокована, що прихильність якось піднялась на цілих три відсотки, я витріщалася то на нього, то на показник над його головою.

Його червоні очі, що дивилися на мене одночасно з мертвенним поглядом ведмедя, були повні веселощів. Каллісто був схожий на демона, який щойно вийшов з пекла.

— Вам...... смішно?

— Так. Я ніколи не очікував, що божевільна собака Екартів злякано тікатиме від мене. Мене це дуже тішить.

— Ха. Як можна так гратися з тушею мертвої тварини?

— Не думаю, що це має казати дівчина, що намагалась застрелити його з арбалета в першу чергу.

"Козел."

Тоді, коли мої стиснуті кулаки затремтіли від напруги і я зиркала на нього, мені на чоло впала холодна крапля води.

— Га?

Трррррр—

Я почула гуркотіння грому, і все навколо нас раптово затьмарилось. Поки я сперечалася з кронпринцом, небо загрозливо потемніло. Дощові хмари тепер закривали сонце.

— Злива, — пробурмотів кронпринц.

Невдовзі його зловісний прогноз збувся.

Кап, кап.

Незабаром краплі почали падати все швидше і швидше.

— Ваша Високосте, ще раз дякую, що врятували мене. До побачення.

Я поквапилась попрощатися з кронпринцом. Треба було вибиратися з лісу, поки не пішов ще сильніший дощ. Я не хотіла і секундою більше залишатися у цих довбаних мисливських угіддях.

Вже коли я поверталася, аби піти, він широкими кроками підійшов до мене, все ще тримаючи у руці голову ведмедя.

— Куди ти йдеш?

— З лісу.

— Але скоро дощ піде сильніше.

— Тож я мушу піти саме зараз, — непривітно відповіла я.

Він схилив голову набік і кутики його рота припіднялися у хитрій посмішці.

— Принцеса, мабуть, уже забула, що знаходиться посеред глухого лісу, повного хижаків.

— ......

Я намагалась ігнорувати його і просто йти своїм шляхом.

"Якщо у розробників є щось схоже на совість, вони не зроблять більш ніж один божевільний квест на полювання."