Смерть - Єдиний Фінал Для Лиходійки

Розділ 53

Пересвідчившись у дворецького, що вечірнього тренування не було, я глянула на книгу і стала чекати заходу сонця.

— Хух...... Я застрягла у грі і вчуся стріляти з арбалета, якого більше ніде не існує.

Це було прикро і несправедливо, але я нічого не могла зробити. Отримавши листа з погрозами від кронпринца, я мусила знати, як захистити власне життя.

"Добре що я отримала дуже хороший предмет."

Я не буду стріляти в дратуючих мене жінок, якщо про це хвилюється герцог, але стрілятиму в чоловіків, які намагатимуться вбити мене.

Особливо в найнебезпечнішого і найвибагливішого принца! Якщо я вистрілю нього неправильно, то опинюсь у глухому куті, ставши імперським в'язнем.

Але, на щастя, залізні кульки вибухають при ударі, поширюючи радіус дії, тому доказів не залишиться, бо навіть ідеальну пам'ять можна пошкодити.

— Чудово.

Я встала і плеснула у долоні, уявляючи собі знепритомнівшого принца.

"Це лише самозахист."

Це точно не через мої особисті почуття. Так я старалася виправдатися.

Через деякий час сонце зайшло за вікно. Я перевдягнулася у мисливський костюм і зібралася виходити.

Дворянки імперії Інка не мали спеціального одягу для полювання, тому що вони рідко цим займалися. Таким чином я одягла пару щільних панчох і підтяжки.

Одягнувши шкіряний жилет і краватку, я стала перед дзеркалом. Я думала, що буду смішно виглядати у чоловічому одязі, але, коли я побачила відображення у дзеркалі, ця думка повністю зникла.

— ......Вау, виглядає чудово.

Дійсно, несамовита краса Пенелопи не повністю залежала від її нарядів. Як би я не дивилася, я виглядала як воїн, що звикла полювати, наче богиня Артеміда.

Я посміхнулася і навіть дістала арбалет. Я думала, він важкий, але мене здивувала магія легкості.

Пенелопа використовувала арбалет аж рік тому. Але коли я тримала його, відчуття були дуже знайомі.

Востаннє оглянувши все, я вийшла з кімнати з оберемком стріл.

— Ах!

— Га......

Кожен робітник, якого я сьогодні зустріла, переводив подих і опускав очі. Ніхто не смів показатись переді мною, коли я йшла нескінченними коридорами маєтку.