ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

18

— А що означають ці шишечки? — поцікавився Мур.
— Це локальні дефекти волосяного волокна. Слабкі місця, у яких волосяний стрижень ніби згортається всередину й утворює ось такі дрібненькі вузлики і потовщення.
— Що спричинює таку аномалію?
— З часом вона може розвинутися від надмірного впливу на волосся різних речовин. Від постійного фарбування, висвітлення і подібних процедур. Однак, зважаючи на те, що ми, ймовірно, маємо справу з чоловіком, до того ж я не бачу явних ознак висвітлення чи фарбування, я схиляюся до думки, що причиною такого стану волосся є якесь генетичне відхилення.
— Наприклад?
— Приміром, синдром Незертона. Це аутосомно-рецесивне відхилення, що впливає на вироблення кератину. Кератин — це міцний волокнистий протеїн, який міститься у волоссі й нігтях. А також у верхньому шарі нашої шкіри.
— Якщо є генетичний дефект і кератин не виробляється в достатній кількості, це означає, що волосся стає слабким і ламким?
Ерин кивнула.
— Це може стосуватися не тільки волосся. Люди з синдромом Незертона можуть також мати проблеми зі шкірою. Висипи і лущення шкіри.
— Тобто нам потрібен чоловік з лупою? — запитала Ріццолі.
— Можуть бути й очевидніші ознаки. У деяких людей може спостерігатися важка форма такого захворювання, як іхтіоз. Їхня шкіра може бути надзвичайно сухою і скидатися на луску крокодила.
Ріццолі засміялася.
— То виходить, що ми шукаємо чоловіка-рептилію! Це значно зменшує кількість підозрюваних.
— Не зовсім. Адже зараз літо.
— А до чого тут це?
— Спека і висока вологість повітря покращують стан сухої шкіри. Цієї пори року він може виглядати цілком нормально.
Ріццолі і Мур перезирнулися, їх одночасно вразила одна й та ж думка.
«Обох жертв убили влітку».
— Поки надворі стоятиме така спека, — зауважила Ерин, — йому, швидше за все, вдаватиметься не вирізнятися серед інших людей.
— Зараз у нас тільки липень, — сказала Ріццолі.
Мур кивнув.
— Його сезон полювання тільки-но розпочався.
У невідомого пацієнта з’явилося ім’я. Медсестри відділення швидкої допомоги знайшли бейдж із іменем, прикріплений до його в’язки ключів. Чоловіка звали Герман Ґвадовскі, і йому було шістдесят дев’ять років.
Кетрін стояла в його палаті у відділенні хірургічної реанімації й прискіпливо вивчала показники моніторів та інших приладів, нагромаджених навколо ліжка. Осцилоскоп показував нормальний серцевий ритм. Артеріальний тиск закріпився на позначці 110 на 70, а лінія венозного тиску підіймалася і падала, ніби гнана вітром морська хвиля. Усі показники свідчили про те, що операція містера Ґвадовскі пройшла успішно.
«Але він не прокидається», — подумала Кетрін, посвітивши ліхтариком спершу на ліву, а тоді на праву зіницю. Минуло майже вісім годин після операції, а він і далі залишався в глибокій комі.
Вона випросталась і дивилася, як у такт із роботою апарату штучної вентиляції легенів підіймається і опускається його грудна клітка. Вона врятувала його від смертельної втрати крові. Але що вона насправді зберегла? Тіло, у якому б’ється серце, але не працює мозок.
Вона почула, як хтось постукав по склу. Крізь вікно, що виходило в коридор, Кетрін побачила свого партнера, доктора Пітера Фалько. Він махав їй рукою, а на його завше веселому обличчі застиг занепокоєний вираз.
Одні хірурги схильні показувати в операційній свій норов. Інші гордовито заходять і вдягають хірургічний халат так, ніби то королівська мантія. А хтось поводиться як холоднокровний механік, для якого пацієнти — лише купка запчастин, які необхідно відремонтувати.
А є такі хірурги, як Пітер Фалько. Веселий, життєрадісний Пітер, який фальшивить в операційній пісні Елвіса, аж усім закладає вуха, який організовує змагання із запуску паперових літачків і з радістю опускається на коліна, щоб побавитися конструктором «Леґо» зі своїми маленькими пацієнтами з відділення педіатрії. Вона вже звикла бачити його усміхненим. А помітивши, як він супиться, Кетрін одразу вийшла до нього в коридор.