ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

61

— Ріццолі.
— Привіт, Джені?
— Ой. Привіт, ма.
— Ти так і не зателефонувала.
— Що?
— Я телефонувала кілька днів тому. Ти сказала, що перетелефонуєш — і пропала.
— Якось вилетіло з голови. Роботи по горло.
— Наступного тижня приїжджає Френкі. Хіба не чудово?
— Угу, — зітхнула Ріццолі. — Чудово.
— Ти бачиш свого брата раз на рік. Невже не можеш хоч трохи порадіти?
— Ма, я втомилася. Ця справа з Хірургом забирає весь мій час.
— Поліція досі не впіймала його?
— Я і є поліція.
— Ти ж знаєш, про що я.
Аякже, вона знала. Напевно, її мама уявляла, як маленька Джені відповідає на телефонні дзвінки і приносить каву всім тим поважним детективам-чоловікам.
— Ти ж приїдеш на вечерю, правда? — запитала мама, швидко змінюючи тему. — Наступної п’ятниці.
— Точно не скажу. Все залежить від ходу розслідування.
— Ой, ну ти ж можеш приїхати заради свого брата.
— Якщо буде багато роботи, я приїду іншим разом.
— Ти не можеш приїхати іншим разом. Майк уже погодився приїхати в п’ятницю.
«Ну звісно. Тепер будемо підлаштовуватися під брата Майкла».
— Джені?
— Добре, ма. У п’ятницю.
Вона поклала слухавку, а всередині все аж перекидалося від люті — такого знайомого відчуття. Господи, та як вона взагалі пережила своє дитинство?
Вона взяла пляшку з пивом і допила кілька крапель, які не встигли вилитись. Знову глянула на карту. Тієї миті в її житті не було нічого важливішого за бажання впіймати Хірурга. Свій гнів за всі роки, коли її заледве чи помічали на фоні неперевершених старших братів, Ріццолі спрямувала на нього.
«Де ти? Де ти?»
На мить вона застигла і прикипіла поглядом до карти. Думала. Тоді взяла пакет із кнопками й обрала ще один колір. Червоний. Пришпилила одну червону кнопку на Коммонвелс-авеню, іншу — на лікарню «Пілґрім» у Південному районі.
Червоні кнопки позначали місця перебування Кетрін Корделл. Її світ перетинався зі світами Діани Стерлінґ та Елени Ортіз. Корделл була спільною точкою. Вона проходила через життя обох жертв.
«А життя третьої жертви, Ніни Пейтон, тепер теж у її руках».