ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

53

— Не називайте її жертвою. У неї є ім’я.
У Ріццолі теж почало смикатися підборіддя, і Мур здогадався, що вона от-от вибухне. Не найкращий початок розмови. Тому він вирішив втрутитись:
— Міс Дейлі, це був надзвичайно жорстокий напад, і нам необхідно…
— Нічого надзвичайного, — заперечила Сара. — Особливо коли йдеться про те, що чоловіки роблять з жінками. — Вона взяла зі столу папку і простягнула йому. — Її медична картка. Наступного ранку після зґвалтування вона прийшла до клініки. Того дня вона потрапила на прийом до мене.
— Ви також оглядали її?
— Я робила все. Говорила з нею, оглядала. Взяла вагінальний мазок і після огляду під мікроскопом підтвердила наявність сперми. Вичесала лобкове волосся, взяла зразки нігтів. Дала їй протизаплідну таблетку.
— Вона не зверталася до іншої лікарні, щоб зробити якісь аналізи?
— Жертви зґвалтування, які приходять до нас, отримують усю необхідну допомогу в цій будівлі, в одного лікаря. Навіщо влаштовувати їм парад облич? Я взяла кров на аналіз і відправила її до лабораторії. Я навіть телефоную до поліції. Якщо жінка цього хоче.
Мур розгорнув папку і побачив аркуш із інформацією про пацієнтку — датою народження Ніни Пейтон, її адресою, контактним номером телефону та місцем роботи. Перегорнув сторінку і побачив, що вона заповнена дрібним почерком. Перший запис датувався 17 травня.
«Причина звернення: зґвалтування.
Історія хвороби: 29-річна біла жінка вважає, що її зґвалтували. Минулого вечора, коли вона була в пабі «Ґрамерсі», вона відчула нудоту і пішла до жіночого туалету. Подальших подій не пам’ятає…»
— Вона прокинулася вдома, у власному ліжку, — сказала Сара. — Але не пам’ятала, як потрапила додому. Не пам’ятала, як роздягалася. І точно не пригадувала, щоб роздирала на собі блузку. Але прокинулася в ліжку, без одягу. Її стегна були вимазані, як вона подумала, спермою. Одне око підпухло, на обох зап’ястях були синці. Тому вона відразу збагнула, що сталося. І в неї була така ж реакція, як і в інших жертв сексуального насильства. Вона подумала: «Це моя провина. Я була занадто легковажною». Жінки завжди так думають. — Вона глянула прямісінько на Мура. — Ми у всьому звинувачуємо себе, навіть тоді, коли ґвалтує чоловік.
У нього не знайшлося відповіді на таке гнівне зауваження. Він опустив очі в медичну картку і читав далі.
«Пацієнтка неуважна і замкнута, говорить без емоцій. Її ніхто не супроводжував, вона прийшла до клініки з дому сама…»
— Вона постійно говорила про ключі від своєї автівки, — продовжила Сара. — Вона була побита, одне око так підпухло, що навіть не розплющувалось, а в неї на думці було тільки те, що вона загубила ключі від автівки і мусить знайти їх, бо не зможе поїхати на роботу. Мені не відразу вдалося припинити ці одноманітні повтори і примусити її говорити зі мною. Ніколи раніше з нею не ставалося нічого поганого. Вона була освіченою незалежною жінкою. Працювала у відділі продажів «Лоуренс Сайнтифік Сиплайз». Вона щодня працювала з людьми. А тоді сиділа переді мною, мов заціпеніла. І постійно торочила про свої кляті ключі. Врешті-решт ми відкрили її сумочку, обнишпорили всі кишені і знайшли ті ключі. Лише після цього вона змогла зосередити свою увагу на мені і розповісти, що сталося.
— Що вона вам розповіла?
— Вона пішла до пабу «Ґрамерсі» близько дев’ятої вечора, щоб зустрітися з подругою. Подруга так і не з’явилася, тож Ніна вирішила посидіти там якийсь час. Пила мартіні, познайомилася з кількома чоловіками. Слухайте, я була там, і щовечора у тому пабі ніде яблуку впасти. Там жінка може почуватися в безпеці. — І з гіркотою в голосі додала: — Ніби є таке місце, де жінка може почуватися в безпеці.
— Вона не пам’ятала чоловіка, який відвіз її додому? — запитала Ріццолі. — Нам дуже важливо це знати.
Сара перевела погляд на неї.
— Вас цікавить тільки той мерзотник, хіба ні? Це все, про що хотіли дізнатися двоє копів із відділу розслідування сексуальних злочинів. Уся увага злочинцю.
Мур відчував, як кабінет нагрівається від гарячої вдачі Ріццолі. І швидко додав:
— Детективи казали, що вона не змогла його описати.
— Я була в кабінеті, коли вони допитували її, тому чула всю розповідь двічі. Вони вчепилися до неї з описом зовнішності, але вона не могла пригадати. Вона справді нічого не пам’ятала про нього.
Мур перегорнув наступну сторінку.
— Вона приходила до вас удруге, в липні. Тиждень тому.
— Вона приходила, щоб зробити повторний аналіз крові. Тест на ВІЛ може показати позитивний результат тільки через шість тижнів після зараження. Це ще одне жахіття. Спочатку тебе зґвалтували, а потім дізнаєшся, що той мерзотник заразив тебе невиліковною хворобою. Ці жінки проходять через шість тижнів нестерпних очікувань, аби дізнатися, чи не заразили їх СНІДом, потерпають від страшних припущень, що вірус уже всередині, розповзається їхніми жилами. Коли вони приходять на повторний аналіз, мені доводиться втішати і заспокоювати їх. Я обіцяю, що повідомлю результати, щойно вони опиняться в мене на столі.
— Ви не перевіряєте кров тут?
— Ні. Ми надсилаємо всі аналізи до лабораторії «Інтерпас».
Мур перегорнув останню сторінку картки і побачив аркуш із результатами аналізу. «ВІЛ: негативний. Сифіліс: негативний». Аркуш був тонкий, майже просвічувався. «Чомусь найважливіші новини в нашому житті, — подумав Мур, — ми завжди отримуємо на таких нікчемних папірцях. Телеграми. Результати іспитів. Результати аналізів».