ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

44

Вона похапцем оглянула приймальню і пішла до секретаріату, де працював персонал. Комп’ютер бухгалтера було ввімкнено. Дисковод був пустий, злочинець не залишив жодної дискети чи диска.
Ручкою Мур натиснув на клавішу мишки, щоб вийти з режиму збереження енергії, і на екрані з’явилося вікно реєстрації в AmericaOnline. «SavvyDoc» досі було в стрічці із позначкою «обране ім’я».
— Подивіться навколо, у цій кімнаті щось змінилося? — запитала Ріццолі.
Кетрін похитала головою.
— Добре. Тоді пройдімо до вашого кабінету.
Вони пройшли коридором, минули дві оглядові кімнати, і з кожним кроком серце Кетрін билося все швидше. Вона ввійшла до свого кабінету. Її погляд одразу злетів до стелі. Затамувавши подих, вона відсахнулась і мало не наскочила на Мура. Він упіймав її й допоміг втриматися на ногах.
— Саме там ми і знайшли його, — сказала Ріццолі, вказуючи на стетоскоп, що звисав із люстри. — Гойдався нагорі. Я так розумію, це не ви залишили його там.
Кетрін похитала головою.
— Він бував тут раніше, — озвалася вона ледь чутним від приголомшення голосом.
Ріццолі примружилась і вдивлялася в її обличчя.
— Коли?
— Останніми днями. У мене постійно пропадали речі. Чи опинялися не на своєму місці.
— Які речі?
— Стетоскоп. Лікарняний халат.
— Роззирніться кімнатою, — сказав Мур, лагідно підштовхуючи її. — Можливо, ще щось змінилося?
Вона уважно оглянула книжкові полиці, свій стіл, картотечну шафу. Цей кабінет був її особистим простором, і вона бездоганно організувала кожен його сантиметр. Вона знала, де мають бути її речі, а де їм не місце.
— Комп’ютер ввімкнено, — сказала Кетрін. — Я завжди вимикаю його перед тим, як піти додому.
Ріццолі клацнула мишкою, і з’явилося вікно AmericaOnline із нікнеймом Кетрін «CCord»у стрічці з іменем користувача.
— Ось як він дізнався адресу вашої електронної пошти, — зауважила Ріццолі. — Усе, що йому знадобилося, — просто увімкнути ваш комп’ютер.
Кетрін дивилася на клавіатуру. «Він торкався цих клавіш. Він сидів у моєму кріслі».
Голос Мура вирвав її із задуми.
— Щось пропало? — запитав він. — Це може бути щось маленьке, щось дуже особисте.
— Звідки ви знаєте?
— Такий у нього почерк.
«То виходить, що таке вже було з іншими жінками, — подумала Кетрін. — З іншими жертвами».
— Це може бути щось із того, що ви вдягали, — продовжив Мур. — Щось таке, що могли носити тільки ви. Якась прикраса. Гребінець чи брелок.
— О Боже. — Зненацька вона кинулася до столу і рвонула на себе шухляду.
— Стійте! — крикнула Ріццолі. — Я просила вас нічого не торкатися.
Але Кетрін вже запхала руки до шухляди й гарячково перебирала ручки та олівці.