ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

22

Вона обхопила обличчя долонями. Спершу не було чутно ні звуку. Наче її горе так довго ховалося в закоркованій пляшці, що тепер його годі було звідти випустити. Аж раптом з її уст зірвався стогін, тихенький, ледь чутний. Вона перевела подих — і з її горла вирвався крик, вихлюпнувся весь той біль, який вона носила в собі ці два роки. Вибух емоцій налякав її, бо вона вже не могла їх стримати, вона й сама не могла збагнути, яких глибин сягав її біль, не знала, чи він коли-небудь зникне. Вона кричала, доки не охрипла, доки легені не надірвалися від натуги. Вона плакала, і схлипування губилися в стінах її герметично замкненої квартири.
Нарешті, коли вже скінчилися сльози, Кетрін лягла на канапу і миттєво поринула в глибокий змучений сон.
Вона раптово прокинулась у цілковитій темряві. Серце гупало в грудях, сорочка промокла від поту. Їй причувся якийсь шум? Тріскання скла, чиїсь кроки? Може, саме це й вирвало її з такого глибокого сну? Вона не сміла поворухнутися, боялася пропустити найменший звук чиєїсь присутності.
У вікнах пропливали вогні автівок. На мить її вітальня посвітліла, а тоді знову поринула в темряву. Кетрін прислухалася до свисту повітря, що вилітало з кондиціонера, до гудіння холодильника на кухні. Нічого дивного. Нічого такого, що могло спричинити напад такого всепоглинаючого жаху.
Вона сіла, зібрала всю свою сміливість й увімкнула лампу. Уявні жахіття розчинилися в м’якому світлі, що заповнило кімнату. Кетрін підвелася з канапи і пройшлась усіма кімнатами, вмикаючи світло, перевіряючи шафи. Мозок підказував їй, що ніхто не міг проникнути до її квартири, оснащеної сучасною системою сигналізації, міцними замками і щільно зачиненими вікнами. Тут вона була у безпеці. Та вона не могла заспокоїтись, доки не провела цю перевірку, доки не оглянула всі темні закутки. І лише пересвідчившись, що їй нічого не загрожує, Кетрін дозволила собі полегшено видихнути.
Годинник показував пів на одинадцяту. Середа. «Мені потрібно з кимось поговорити. Сьогодні я не зможу впоратися з цим сама».
Вона сіла за стіл, ввімкнула комп’ютер і дивилась, як засвітився екран. Він був її рятівним колом, її психологом — ця купа переплетених дротів і шматків пластмаси була єдиним безпечним слухачем, з яким вона могла поділитися своїм болем.
Вона ввела свій нікнейм CCORD, з’єдналася з Інтернетом, поклацала мишкою, надрукувала кілька слів і перейшла на сторінку приватного чату з нехитрою назвою «womanhelp» |Womanhelp — можна перекласти як «жіноча допомога» (англ.).| .
Там уже було з півдесятка знайомих нікнеймів. Безликі, незнайомі жінки, усі вони тягнулися до цієї безпечної анонімної інтернет-гавані. Якийсь час Кетрін сиділа і спостерігала, як екраном пробігають повідомлення. У її голові лунали зранені голоси жінок, яких вона ніколи не зустрічала, хіба тільки в цьому віртуальному чаті.
LAURIE45: То що ти зробила?
VOTIVE: Я сказала йому, що не готова. Мене досі переслідують спогади. Я сказала йому, що, якщо йому не байдуже до моїх почуттів, він має зачекати.
HBREAKER: Молодчина.
WINKY98: Не дозволяй йому квапити тебе.
LAURIE45: І що він на це сказав?
VOTIVE: Він сказав, що мені просто треба ЗАБУТИ ПРО ЦЕ. Ніби я якась занудна плаксійка, чи щось таке.
WINKY98: Чоловіків теж треба ґвалтувати!!!
HBREAKER: Я змогла пережити це аж через два роки.
LAURIE45: А я трохи більше, ніж за рік.
WINKY98: Чоловіки тільки й думають, що про свої члени. Весь їхній світ крутиться навколо них. Все, чого вони прагнуть, — задовольнити цю ШТУКОВИНУ.
LAURIE45: Ой. Бачу тебе сьогодні хтось не на жарт розізлив, Wink.
WINKY98: Може, й так. Іноді мені здається, що Лорена Боббіт |Лорена і Джон Боббіти — подружжя, яке стало відомим після того, як у 1993 році жінка у відповідь на насильство з боку свого чоловіка відрізала його статевий орган. Їх судили за звинуваченнями у взаємному насильстві й обох виправдали.|мала рацію.
HBREAKER: Wink уже витягає свого ножа!
VOTIVE: Мені здається, він не захоче чекати. Я думаю, що він мене кине.
WINKY98: Ти варта того, щоб тебе чекали. Ти ВАРТА ТОГО!
Минуло кілька секунд, більше ніхто не писав. Тоді:
LAURIE45: Привіт, CCord. Рада знову тебе бачити.
Кетрін почала друкувати.
CCORD: Я бачу, що ми знову обговорюємо чоловіків.
LAURIE45: Ага. І чого це ми ніяк не можемо облишити цю набридливу тему?