ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

19

— Усе гаразд? — запитав він.
— Якраз закінчую огляд.
Пітер кинув погляд на трубки й різноманітні прилади, що обступили ліжко містера Ґвадовскі.
— Я чув, що ти сьогодні зробила неймовірне. Врятувала його від страшної кровотечі.
— Не впевнена, що це можна назвати порятунком. — Вона знову повернулася до свого пацієнта. — Працює все, крім сірої речовини.
Якусь мить вони мовчали, обоє спостерігали, як підіймається і опускається грудна клітка містера Ґвадовскі.
— Гелен казала, що сьогодні до тебе приходили двоє поліцейських, — озвався Пітер. — У чому справа?
— Нічого важливого.
— Забула сплатити штраф за неправильне паркування?
Кетрін вимушено посміхнулася.
— Угадав. І я сподіваюся, що ти внесеш за мене заставу.
Вони залишили відділення хірургічної реанімації і пішли коридором. Довгов’язий Пітер ступав поряд з нею своїм розмашистим кроком. Вони якраз підходили до ліфта, коли він запитав:
— Кетрін, з тобою все добре?
— Чому питаєш? Я погано виглядаю?
— Чесно? — Він вдивлявся в її обличчя, пильний погляд його блакитних очей примушував її ніяковіти. — Ти виглядаєш так, ніби тобі не завадить келих вина і гарна вечеря у якомусь ресторані. Може, хочеш приєднатися до мене?
— Спокуслива пропозиція.
— Але?..
— Але краще я залишуся сьогодні вдома.
Пітер схопився за груди, наче йому завдали смертельної рани.
— Ти знову поцілила мені прямісінько в серце! Скажи, як я можу тебе вмовити?
Кетрін усміхнулася.
— Це ти вже сам думай.
— А як тобі таке? Сорока принесла на хвості, що в суботу в тебе день народження. Давай я покатаю тебе на своєму літаку.
— Не можу. У мене чергування.
— Ти можеш помінятися з Еймсом. Я поговорю з ним.
— Не треба, Пітере. Ти ж знаєш, що я не люблю літати.
— Тільки не кажи, що в тебе фобія.
— Просто я не люблю потрапляти в ситуації, які не можу контролювати.
Він похмуро кивнув.