ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

45

— Їх немає.
— Чого немає?
— У цій шухляді я тримаю в’язку запасних ключів.
— Яких саме ключів?
— Запасний ключ від автівки. Від моєї шафки в роздягальні… — Вона затнулась, у неї раптово пересохло у горлі. — Якщо вдень він відчиняв мою шафку, значить, у нього був доступ до моєї сумки. — Вона глянула на Мура. — І ключів від мого дому.
Коли Мур повернувся до кабінету, експерти уже знімали з поверхонь відбитки пальців.
— Вклали її в ліжечко? — запитала Ріццолі.
— Вона залишиться на ніч в ординаторській. Не хочу, щоб вона поверталася додому, доки там не буде безпечно.
— Ви збираєтесь особисто поміняти всі замки?
Він насупився, вивчаючи її обличчя. Йому не сподобалося те, що він побачив.
— Якісь проблеми?
— Вона красива жінка.
«Я знаю, до чого вона веде», — подумав про себе Мур і важко зітхнув.
— Трішки скривджена. Трішки вразлива, — озвалася Ріццолі. — Господи, це примушує чоловіків кидатися стрімголов на її захист.
— Хіба це не наша робота?
— Невже це тільки робота?
— Я не збираюся говорити на цю тему, — сказав він і вийшов з кабінету.
Ріццолі вискочила за Муром у коридор і, ніби бульдог, попленталась за ним з кусючими запитаннями.
— Вона фігурує в цій справі, Мур. Ми не знаємо, чи вона нічого від нас не приховала. Будь ласка, тільки не кажіть, що ви закохалися.
— Я не закохався.
— Я не сліпа.
— І що ви бачите?
— Я бачу, як ви дивитесь на неї. І як вона дивиться на вас. Я бачу копа, який втрачає безсторонність. — Вона зробила паузу. — Я бачу копа, якому можуть завдати болю.
Якби вона підняла голос або сказала це ворожим тоном, він міг би відповісти в тій самій манері. Але вона промовила ті останні слова дуже тихо, і в нього не знайшлося люті, щоб огризнутися у відповідь.
— Я б не казала цього комусь іншому, — додала Ріццолі. — Але мені здається, що ви один із небагатьох гарних людей. Якби на вашому місці був Кроу або якийсь інший козел, я б сказала — аякже, вперед, нехай тобі вирвуть серце, мені начхати. Але я не хочу, щоб таке сталося з вами.
Якусь мить вони дивилися одне на одного. І Мур відчув сором від того, що не міг розгледіти в Ріццолі привабливої жінки. Хай би як він захоплювався її гострим розумом, її непереборним прагненням домогтися успіху, він завжди бачив лише її абсолютно пересічне обличчя і безформні брючні костюми. У якомусь сенсі він був не кращим за Даррена Кроу і тих кретинів, які запхали тампон у її пляшку з водою. Він не заслуговував на її захоплення.
Вони почули, як хтось кашлянув, і обоє озирнулися. У дверях стояв один із експертів.
— Жодних відбитків пальців, — сказав він. — Я перевірив обидва комп’ютери. Клавіатури, мишки, дисководи. Усе ретельно витерли.
Задзвонив телефон Ріццолі. Відкидаючи кришку, вона пробурмотіла: