ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

41

у прикріпленому файлі ви знайдете фотографі патологій, які можуть вас зацікавити.
Підпису не було.
Вона навела курсор на «завантажити файли» і на мить завагалась, її палець застиг над клавішою мишки. Вона не знала відправника і зазвичай не завантажувала файлів, надісланих незнайомцями. Але це повідомлення, без сумніву, стосувалося її роботи і було адресовано їй.
Кетрін натиснула «завантажити».
На екрані з’явилася кольорова фотографія.
Затамувавши подих, вона, ніби ошпарена, відсахнулась від комп’ютера, перекинувши стілець. Позадкувала, прикриваючи рота рукою.
А тоді кинулася до телефону.
Томас Мур стояв на порозі її квартири, не зводячи погляду з її обличчя.
— Фото досі на екрані?
— Я не торкалася його.
Вона відійшла, і Мур зайшов до кімнати, діловитий, як завжди, зразковий полісмен. Він одразу зосередився на чоловікові, який стояв біля комп’ютера.
— Це доктор Пітер Фалько, — відрекомендувала Кетрін. — Мій колега з лікарні.
— Докторе Фалько, — сказав Мур, і обоє потисли руки.
— Ми з Кетрін планували сьогодні піти кудись повечеряти, — пояснив Пітер. — Я трохи затримався в лікарні. Приїхав сюди щойно перед вами і… — Він затнувся і глянув на Кетрін. — Я так розумію, вечеря скасовується?
Вона ледь кивнула.
Мур сів за комп’ютер. Активувався режим збереження енергії, й екраном попливли барвисті тропічні рибки. Він клацнув мишкою.
З’явилася завантажена фотографія.
Тієї самої мить Кетрін відвернулася і пішла до вікна. Вона стояла там, обхопивши себе руками, й намагалася вигнати з-перед очей ту страшну фотографію, яку щойно побачила на екрані. Вона чула, як позаду Мур щось набирає на клавіатурі. Чула, що він кудись зателефонував і сказав: «Я щойно надіслав файл. Отримали?» Темрява за вікном незвично стихла. «Хіба вже так пізно?» — здивувалася вона. Роздивляючись безлюдну вулицю, вона не могла повірити, що якусь годину тому була готова вийти в цю темряву і знову поринути в цей світ.
А тепер вона хотіла замкнути двері на всі замки і сховатися.
— Хто, в біса, надсилатиме таке? Хіба якийсь псих, — сказав Пітер.
— Я не хочу про це говорити, — відповіла Кетрін.
— Ти раніше отримувала щось схоже?
— Ні.
— Тоді чому тут поліція?
— Пітере, будь ласка, припини. Я не хочу про це говорити!
Пауза.
— Ти маєш на увазі, що не хочеш говорити про це зі мною.
— Не зараз. Не сьогодні.
— Але будеш говорити про це з поліцією?