ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

48

Ріццолі знову постукала, цього разу сильніше.
— Міс Пейтон, це поліція! Відчиніть двері!
Тривала пауза. А тоді в рації затріщав голос Фроста:
— Із заднього вікна вирізана москітна сітка!
Мур та Ріццолі обмінялися поглядами і без зайвих слів прийняли рішення.
Іншим боком свого ліхтарика Мур розбив скляну шибу на дверях, просунув руку і відімкнув замок.
Ріццолі першою кинулася всередину і, повільно переступаючи, з пістолетом напоготові, пішла вперед. Мур ішов одразу за нею, у крові бухав адреналін, аналіз усього навколо відбувався миттєво. Дерев’яна підлога. Відчинена шафа. Попереду кухня, праворуч вітальня. На тумбочці жевріла одна-єдина увімкнена лампа.
— Спальня, — озвалася Ріццолі.
— Вперед.
Вони мчали коридором. Ріццолі йшла попереду і крутила головою, коли вони минали ванну і ще одну кімнату, у яких нікого не було. Двері в кінці коридору було прочинено. Вони не могли бачити, що всередині, бо в кімнаті було темно.
Серце вистрибувало Муру з грудей, коли він, тримаючи спітнілими руками зброю, повільно підходив до дверей. Штовхнув їх ногою.
На нього накотився запах крові, гарячий і нудотний. Він намацав умикач і ввімкнув світло. Він знав, що побачить, ще до того, як місце злочину постало перед очима. Та все одно не був готовий до цього жахіття.
Живіт жінки розпанахали. Петлі кишок вивалювалися з рани і бридкими стрічками звисали з ліжка. Кров витікала з розтятого горла, і на підлозі вже утворилася чимала калюжа.
Мур не одразу оговтався від побаченого. Минув якийсь час, поки він відзначив усі деталі, і лише після того зрозумів їхню важливість. Кров досі свіжа, досі тече. Відсутність на стінах бризок і плям від крові. Тільки темна калюжа, яка постійно розросталась.
Мур кинувся до жінки, ступаючи прямісінько в криваву калюжу.
— Агов! — крикнула Ріццолі. — Ви порушуєте сцену злочину!
Він притис пальці до шиї жертви.
Труп розплющив очі.
«Дякувати Богу. Вона ще жива».
8
Кетрін перекидалася з боку на бік, її серце нестямно билося, і всі нерви напружилися від страху. Вона вдивлялася в темряву, щосили намагаючись приборкати паніку.
Хтось постукав у двері ординаторської.
— Докторе Корделл?
Кетрін упізнала голос однієї з медсестер відділення швидкої допомоги.
— Докторе Корделл!
— Що сталося? — запитала Кетрін.
— До нас везуть пацієнта з важкою травмою! Значна втрата крові, рани в ділянці шиї і живота. Я знаю, що сьогодні у відділенні чергує доктор Еймс, але він затримується. Доктору Кімбаллу не завадить допомога!
— Скажіть йому, що я скоро буду. — Кетрін увімкнула світло і глянула на годинник. За чверть третя. Вона проспала лише три години. Зелене шовкове плаття досі висіло на спинці стільця. Зараз воно здавалося їй якимось далеким, ніби з життя іншої жінки, а не її власного.
Хірургічний костюм, який вона одягнула перед сном, був мокрим від поту, але часу на перевдягання не було. Вона зібрала заплутане волосся у хвостик і пішла до умивальника, щоб освіжити обличчя холодною водою. Жінка, яка дивилася на неї з дзеркала, скидалася на контужену незнайомку. «Зосередься. Час забути про страх. Час братися до роботи». Вона запхала босі ноги в кросівки, які раніше дістала зі своєї шафки, і, глибоко вдихнувши, вийшла з ординаторської.