ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

57

— Біля вашого будинку всю ніч чергуватиме патрульний автомобіль. Ви отримали нові ключі?
Вона кивнула.
— Слюсар привіз їх. Він сказав, що поставив найкращі замки.
— Усе буде добре, Кетрін.
Вона опустила очі на свою чашку.
— Те повідомлення було для мене.
— Ми не знаємо цього напевне.
— Учора був мій день народження. Він знав про це. А ще він знав, що я мала бути на чергуванні.
— Якщо це він написав його.
— Не задурюйте мені голову. Ви добре знаєте, що то був він.
Минуло кілька секунд, і Мур кивнув.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Уже було далеко за полудень, і більшість столів пустували. За прилавком працівники кафетерію витирали таці і посуд. Самотня касирка відкрила нову пачку монет, і вони із дзенькотом посипались до ящика касового апарату.
— А що з моїм кабінетом? — запитала Кетрін.
— Він не залишив відбитків пальців.
— Тобто, у вас немає зачіпок.
— Жодної, — визнав Мур.
— Він заходить і виходить з мого життя, наче вітер. Ніхто його не бачить. Ніхто не знає, як він виглядає. Я можу заґратувати всі свої вікна, та все одно боятимусь лягати спати.
— Ви не мусите йти додому. Я відвезу вас до готелю.
— Не має значення, де я заховаюся. Він знатиме, де мене знайти. З якоїсь причини він обрав саме мене. Він попередив мене, що я наступна.
— Я так не думаю. Це було б дуже нерозумно з його боку — попереджати свою наступну жертву. Хірург не такий дурний.
— Тоді чому він написав мені? Чому написав те повідомлення на… — Вона важко ковтнула.
— Може, він хоче кинути виклик поліції. Поглузувати з нас.
— Тоді той мерзотник мав би написати вам! — Її голос прозвучав так дзвінко, що медсестра, яка наливала каву, озирнулась і глянула на неї.
Зашарівшись, Кетрін зірвалася на рівні ноги. Вона почувалася ніяково через вибух емоцій і всю дорогу мовчала. Вони йшли лікарняними коридорами, і Мур хотів взяти її за руку, але подумав, що вона відштовхне його, сприйнявши цей жест за прояв жалощів. Менше за все він хотів, щоб вона відчувала його жалість. З усіх жінок, яких він зустрічав, вона найбільше заслуговувала на повагу.
Уже в його автівці Кетрін сказала:
— Я втратила самовладання. Вибачте.
— Хто б не втратив за таких умов.
— Ви.
Він іронічно посміхнувся.