ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

58

— Я, звісно ж, ніколи не виходжу з себе.
— Так, я помітила.
«І що це мало означати?» — подумав Мур, поки вони їхали до Бек-Бей. Вона вважає, що йому не знайомі ті шторми, які вирують у людському серці? Відколи це чітка логіка означає відсутність емоцій? Він знав, що колеги з відділу розслідування убивств називають його Святим Томасом Незворушним. Тим, до кого можна звернутися, коли ситуація стає вибухонебезпечною і всім бракує заспокійливого голосу. Та вони не знали іншого Томаса Мура, того, який уночі стояв перед шафою дружини і вдихав ледь чутний запах її одягу. Вони бачили тільки ту маску, яку він дозволяв їм бачити.
З ноткою образи в голосі Кетрін сказала:
— Вам легко бути таким спокійним. Адже він полює не на вас.
— Спробуймо подумати про це раціонально…
— Про мою смерть? Аякже, я можу думати про це раціонально.
— Хірург виробив для себе зручний почерк. Він нападає вночі, а не вдень. Насправді він боягуз, він не може протистояти жінці на рівних умовах. Він хоче, щоб його здобич була вразливою. У ліжку, спляча. Щоб вона не могла опиратися.
— То ви пропонуєте мені ніколи не лягати спати? Простіше не буває.
— Я лише кажу, що він не нападатиме вдень, коли жертва може себе захистити. Усе міняється тільки після заходу сонця.
Він зупинив автівку перед її будинком. Хоча будівлі бракувало чарівності старих цегляних будинків з Коммонвелс-авеню, він міг похвалитися добре освітленим підземним гаражем з міцними воротами. Щоб відчинити вхідні двері, одного ключа було мало, потрібно було ввести правильний код, що Кетрін і зробила.
Вони ввійшли до вестибюлю, прикрашеного дзеркалами і лискучим білим мармуром. Вишукано, але досить строго. Холодно. Тривожно безшумний ліфт підняв їх на другий поверх.
Біля дверей квартири Кетрін, вагаючись, зупинилась із новими ключами напоготові.
— Я можу зайти першим і все оглянути, якщо вам так буде спокійніше, — запропонував Мур.
Здавалося, що вона сприйняла його слова за особисту образу. У відповідь Кетрін встромила ключа до замкової шпарини, відчинила двері й переступила поріг. Складалося враження, ніби вона мала довести собі, що Хірург її не переміг. Що вона досі контролювала своє життя.
— Чому б нам не оглянути всі кімнати, одну за одною, — сказав він. — Аби пересвідчитись, що все на місці.
Вона кивнула.
Вони разом оглянули вітальню і кухню. Нарешті ввійшли до спальні. Кетрін знала, що Хірург забирав у інших жертв якісь сувеніри, тому ретельно перебрала вміст шкатулки з прикрасами та всіх шухляд, вишукуючи сліди чужого втручання. Мур стояв біля дверей і дивився, як вона перебирала блузки, светри і білизну. Аж раптом йому пригадалися речі іншої жінки, далеко не такі елегантні, складені у валізі. Сірий светр, вицвіла рожева блузка. Бавовняна нічна сорочка з волошковим візерунком. Нічого модного, нічого дорогого. Чому він ніколи не купував Мері нічого вишуканого? На що вони відкладали гроші? Аж ніяк не на те, на що їх витратили. Лікарів, доглядальниць і фізіотерапію.
Мур відвернувся, вийшов до вітальні й опустився на канапу. Пізнє пообіднє сонце кидало проміння крізь вікно і пропікало йому очі. Він потер їх й обхопив обличчя долонями, прибитий відчуттям провини, що ні разу не згадував Мері протягом цілого дня. За це йому було соромно. А тоді почуття сорому тільки посилилось, коли він підняв голову, глянув на Кетрін і всі думки про Мері враз розвіялися. Він подумав — це найкрасивіша жінка з усіх, що я бачив.
Найвідважніша жінка з усіх, що я знав.
— Нічого не пропало, — сказала вона. — Принаймні я не помітила.
— Ви впевнені, що хочете залишитись тут? Я з радістю відвезу вас до готелю.
Вона підійшла до вікна і визирнула на вулицю, золоте сонячне проміння освітлювало її профіль.
— Останні два роки я провела у страху. Замикалася від світу на всі замки. Постійно озиралася, заглядала в усі комірчини. З мене досить. — Кетрін глянула на нього. — Я хочу повернутися до нормального життя. Цього разу я не дозволю йому перемогти.
«Цього разу» — сказала вона так, ніби це була тільки битва в тривалій війні. Ніби Хірург та Ендрю Капра з’єдналися в одній людині, яку вона на якийсь час знешкодила два роки тому, але не здолала остаточно. Капра. Хірург. Дві голови одного чудовиська.
— Ви казали, що вночі біля дому чергуватиме патрульний автомобіль, — пригадала вона.
— Саме так.
— Ви гарантуєте?
— Звісно.