ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

70

— Але вона може повиривати всі трубки.
— Я кажу вам зняти їх.
Стефані почервоніла від такого тону. Без жодного слова вона зняла ремені. Вона не розуміла. Ніхто, окрім Кетрін, не міг зрозуміти. Адже навіть через два роки після Саванни вона не могла носити блузки з тісними манжетами. Коли зняли останній ремінь, вона побачила, як губи Ніни заворушилися, беззвучно звертаючись до неї.
«Дякую».
Поступово лінії, що пробігали монітором, заспокоїлися. На фоні цього стабільного ритму дві жінки дивилися одна на одну. Кетрін побачила в очах Ніни частинку себе, а Ніна побачила свою часточку в очах Кетрін. Мовчазна солідарність двох жертв.
«Нас більше, ніж ви можете собі уявити».
***
— Заходьте, детективи, — сказала медсестра.
Мур і Фрост ввійшли до палати і побачили Кетрін, яка сиділа біля ліжка і тримала Ніну за руку.
— Вона попросила, щоб я залишилась, — сказала Кетрін.
— Я можу покликати жінку-детектива, — запропонував Мур.
— Ні, вона хоче, щоб тут була я, — відповіла Кетрін. — Я залишуся.
Вона дивилася прямісінько на Мура, не відводячи погляду, і він зрозумів, що перед ним не та жінка, яку він обіймав лише кілька годин тому. Зараз він бачив її іншу сторону, сильну і мужню, яка нізащо не збиралася поступатися.
Він кивнув і сів біля ліжка. Фрост вийняв диктофон і став у ногах пацієнтки. Саме через його ввічливість і спокійний характер Мур взяв його із собою. Зараз тільки бракувало привести Ніні Пейтон агресивного полісмена.
Їй зняли кисневу маску, залишивши тільки носові трубки, щоб повітря потрапляло у її ніздрі. Вона переводила погляд з одного чоловіка на іншого, її очі пильно стежили за їхніми рухами, вишукували приховані загрози. З обережності Мур тихенько представив себе і Баррі Фроста. Спокійно обговорив усі формальності, уточнив її ім’я, вік та домашню адресу. Ця інформація вже була їм відома, але, записавши її на плівку, вони підтверджували нормальний стан її психіки і спроможність давати свідчення. Ніна відповідала на його запитання охриплим монотонним голосом, позбавленим будь-яких емоцій. Мура стурбувала її байдужість. Було відчуття, ніби він слухав мертву жінку.
— Я не чула, як він пробрався до будинку, — розпочала вона. — Я прокинулася вже тоді, коли він стояв над моїм ліжком. Не варто було залишати вікно відчиненим. Не варто було приймати ліки…
— Які ліки? — лагідно запитав Мур.
— Я страждала від безсоння. Усе через… — Її голос стих.
— Зґвалтування?
Вона відвернула погляд, уникаючи його очей.
— Мені снилися кошмари. У клініці мені приписали ліки. Для кращого сну.
«І кошмар, справжній живий кошмар, прийшов до її спальні».
— Ви бачили його обличчя? — запитав Мур.
— Було темно. Я чула його подих, але не могла рухатися. Не могла кричати.
— Ви вже були прив’язані?
— Я не пам’ятаю, як він прив’язував мене. Я не пам’ятаю, як це сталося.
«Хлороформ, — подумав Мур, — щоб знерухомити жертву. Доки вона не прокинулась».
— Що сталося далі, Ніно?
Її дихання прискорилося. На кардіомоніторі знову застрибали лінії.