ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

40

— Було весело, хіба ні? — запитав він і простягнув руку, щоб узяти затискач і хірургічну голку. — Хочеш виконати почесну роботу?
— Ще питаєш.
Він передав їй голкотримач. Вона мала зшити докупи краї проникнення, тоді вийняти катетер і зашити дірку повністю. З кожним глибоким швом вона відчувала на собі схвальний погляд Пітера. Відчувала, як обличчя зашарілося від передчуття успіху. Те відчуття пробрало її до кісток — вона точно знала, що цей пацієнт виживе.
— Чудовий спосіб розпочати день, еге ж? — сказав Пітер. — Розпанахати грудну клітку.
— Цей день народження я не забуду ніколи.
— Моя пропозиція щодо сьогоднішнього вечора досі в силі. Що скажеш?
— Я сьогодні чергую.
— Я попрошу Еймса замінити тебе. Ну ж бо. Вечеря і танці.
— Я думала, що ти пропонував мені покататися на твоєму літаку.
— Усе, чого забажаєш. Чорт забирай, ми навіть можемо дозволити собі сандвічі з арахісовим маслом. Я прихоплю баночку.
— Ого! Я завжди знала, що ти марнотратник.
— Кетрін, я серйозно.
Вловивши зміну в його голосі, вона підняла голову і зустріла його твердий погляд. Раптом вона помітила, що всі в операційній стихли і слухали їх, очікуючи тієї миті, коли неприступна доктор Корделл врешті піддасться на чари доктора Фалько.
Вона наклала ще один шов, роздумуючи над тим, наскільки Пітер подобався їй як колега, наскільки сильно вона поважала його, а він поважав її. Вона не хотіла, щоб це мінялося. Вона не хотіла ризикувати тими особливими дружніми стосунками через один невдалий крок до близькості.
Але ж вона так сумувала за тими днями, коли могла дозволити собі вечірні розваги. Коли з нетерпінням чекала вечора, а не боялася його.
Операційна досі мовчала. Чекала.
Нарешті вона підняла очі на Пітера.
— Заїдеш по мене о восьмій.
Кетрін налила в бокал червоного вина і потягувала його, розглядаючи крізь вікно нічне місто. Вона чула сміх і бачила людей, які прогулювалися Коммонвелс-авеню. Фешенебельна вулиця Ньюбері була лише за квартал від неї, і влітку по п’ятницях цей район Бек-Бей притягував до себе туристів. З тієї причини Кетрін і обрала квартиру у Бек-Бей. Її заспокоювало те, що навколо було багато людей, нехай навіть незнайомих. Звук сміху і музики запевняв її, що вона не сама, не ізольована від світу.
Утім, зараз вона стояла, захована від інших за вікном, тримала свій самотній бокал вина й намагалася переконати себе в тому, що готова поринути в цей метушливий світ за вікном.
«Світ, який Ендрю Капра вкрав у неї».
Вона притисла руку до скла і напружила пальці, ніби хотіла розбити його на друзки і вирватись зі своєї бездоганно чистої в’язниці.
Тоді одним махом допила вино і поставила бокал на підвіконня. «Я не буду жертвою, — подумала Кетрін. — Я не дозволю йому перемогти».
Вона пішла до спальні і взялася переглядати одяг у шафі. Вийняла зелену шовкову сукню і приміряла її. Скільки часу минуло, відколи вона востаннє вдягала її? Вона й сама вже не пригадувала.
З іншої кімнати долинуло радісне «Ви отримали повідомлення!» — сповіщення її комп’ютера. Кетрін пропустила його повз вуха і пішла до ванної кімнати, щоб зробити макіяж. «Бойове розфарбування», — подумала вона, наносячи туш і губну помаду. З кожним змахом щіточки вона накладала на себе впевненість. Вона ледь упізнала жінку, яка дивилася на неї із дзеркала. Жінку, якої вона не бачила ось уже два роки.
— З поверненням, — пробурмотіла Кетрін і всміхнулася.
Вона вимкнула світло і повернулася до вітальні, примушуючи свої ноги заново звикати до тортур високих підборів. Пітер спізнювався. Годинник показував чверть на дев’яту. Вона згадала про «Ви отримали повідомлення!», яке чула зі спальні, і відкрила на комп’ютері свою електронну пошту.
Там було одне повідомлення від відправника на ім’я SavvyDoc із заголовком: «Лабораторний звіт». Вона відкрила його.
Докторе Корделл,