ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

26

— А може, він ще за життя розказував нашому убивці всі страхітливі подробиці своїх злочинів. Я сподіваюся, що все було саме так. Тому що інші варіанти виглядають значно гірше.
— Або наш убивця мав доступ до бази даних поліції Саванни, — сказав Мур.
Раптом запала тиша. Ріццолі не змогла втриматись і обвела поглядом своїх колег — усі вони були чоловіками. Вона подумала про тип чоловіків, яких притягує робота в поліції. Такий чоловік любить силу і владу, зброю і посвідчення, яке дає йому повноваження. Можливість контролювати інших. «Саме те, чого прагне наш убивця».
Коли нарада закінчилася, Ріццолі зачекала, поки інші детективи вийдуть, і підійшла до доктора Цукера.
— Можна взяти цю фотографію? — запитала вона.
— Чи можу я поцікавитись, навіщо?
— Маю деякі підозри.
Цукер показав їй свою моторошну посмішку в стилі Джона Малковича.
— Не хочете поділитися?
— Я ні з ким не ділюся своїми підозрами.
— Погана прикмета?
— Захищаю свою територію.
— Але ж у нас командне розслідування.
— Дуже цікава річ, це командне розслідування. Щоразу, коли я ділюся своїми підозрами, хтось інший їх привласнює й отримує всю славу. — З фотографією в руці вона вийшла за двері й одразу пошкодувала про свої останні слова. Але ж її цілими днями дратували колеги-чоловіки, насмішки й ущипливі слова доповнювали загальну картину їхньої неприязні. Останньою краплею стало опитування сусідки Елени Ортіз, яке вона проводила разом з Дарреном Кроу. Він постійно перебивав її, щоб поставити свої запитання. Коли вона виштовхала його за двері і зробила зауваження стосовно поведінки, Кроу відповів їй типовою чоловічою образою:
— Я так бачу, настали «ці дні».
Е ні, вона не збиралася розказувати всім про свої підозри. Якщо вони виявляться хибними, то ніхто не буде з неї сміятися. А якщо виправдаються, вона заслужено отримає своє визнання.
Вона повернулася на робоче місце і сіла за стіл, щоб уважніше роздивитися випускне фото Діани Стерлінґ. Шукаючи збільшувальне скло, вона раптом зачепилась поглядом за пляшку мінеральної води, яка завжди стояла на її столі, і закипіла від люті, коли побачила, що було всередині.
«Не реагуй, — сказала про себе Ріццолі. — Не показуй, що це тебе зачепило».
Проігнорувавши пляшку з водою і той огидний предмет, який плавав усередині, вона розглядала в збільшувальне скло шию Діани Стерлінґ. У приміщенні було навдивовижу тихо. Вона майже відчувала на собі погляд Даррена Кроу, який тільки й чекав, коли вона вибухне.
«Не дочекаєшся, падлюко. Цього разу я триматиму себе в руках».
Вона зосередилася на кулоні Діани. Ріццолі ледь не оминула його, бо спершу її увагу привернуло обличчя жінки, ці її неперевершені вилиці й витончено вигнуті брови. А зараз вона розглядала два підвіски на тоненькому ланцюжку. Одна з них мала форму замка, інша — невеличкого ключа. «Ключ до серця», — подумала Ріццолі.
Вона переглянула папери, що лежали на столі, і знайшла серед них фотографії зі сцени злочину у квартирі Елени Отріз. З допомогою збільшувального скла вона оглянула тіло жертви. Під шаром засохлої на шиї крові їй вдалося розгледіти золотий ланцюжок. Обриси підвісок були нечіткі.
Вона взяла телефон і набрала номер кабінету патологоанатома.
— Доктора Тірні не буде до кінця дня, — сказала його секретарка. — Чим я можу вам допомогти?
— Я щодо розтину, який він проводив минулої п’ятниці. Елена Ортіз.
— Так?
— Коли її привезли до моргу, жертва мала на шиї якусь прикрасу. Вона досі у вас?
— Хвилиночку, зараз перевірю.
Ріццолі чекала, постукуючи олівцем по столі. Пляшка води була прямісінько перед очима, але вона щосили намагалась її не помічати. Її лють поступилася місцем запалу, азарту мисливця.