ТЕСС ҐЕРРІТСЕН - ХІРУРГ

63

— Що це за гармидер? — запитав він, а його голос майже губився в навколишньому шумі.
— Я сиджу в барі. — Вона обернулась і глянула на сусідній столик, компанія за яким якраз вибухнула сміхом. — Що ви казали?
— …лікаря на вулиці Мальборо. У мене є копія її медичної картки.
— Чиєї?
— Діани Стерлінґ.
Ріццолі раптово напружилась, дослухаючись до далекого голосу Фроста.
— Повторіть. Що це за лікар і навіщо Стерлінґ ходила до нього?
— Це лікарка. Доктор Бонні Ґіллеспі. Гінеколог, яка приймає на вулиці Мальборо.
Ще один вибух сміху поглинув його слова. Ріццолі затулила рукою інше вухо, щоб розчути наступні.
— Навіщо Стерлінґ ходила до неї? — крикнула вона.
— Через зґвалтування, — сказав Фрост. — Діану Стерлінґ теж зґвалтували.
— Усіх трьох жертв зґвалтували, — сказав Мур. — Однак ні Елена Ортіз, ні Діана Стерлінґ не зверталися до поліції. Ми довідалися про зґвалтування Стерлінґ тільки тому, що перевірили місцеву клініку та гінекологів, аби дізнатися, чи вона до них не зверталася. Стерлінґ ніколи не розповідала батькам про зґвалтування. Коли я зателефонував їм цього ранку, вони були шоковані, коли почули про це.
Ранок нещодавно розпочався, та обличчя за столом у конференц-залі виглядали виснаженими. Усім бракувало сну, а попереду на них чекав довгий робочий день.
Озвався лейтенант Маркетт:
— То виходить, що єдиною людиною, яка знала про зґвалтування Стерлінґ, був гінеколог з вулиці Мальборо?
— Доктор Бонні Ґіллеспі. Діана Стерлінґ приходила до неї лише один раз. Вона пішла до лікаря, тому що боялась, що могла заразитися СНІДом.
— Що доктору Ґіллеспі відомо про зґвалтування?
На питання відповів Фрост, який опитував лікаря. Він розгорнув папку з медичною карткою Діани Стерлінґ.
— Ось що написала доктор Ґіллеспі: «Тридцятирічна біла жінка прийшла здати аналіз на ВІЛ. Незахищений секс шість днів тому. Інформації про захворювання партнера на ВІЛ немає. Коли я запитала, чи її партнер належав до групи значного ризику, пацієнтка втратила самовладання і розплакалась. Розповіла, що її зґвалтували, і вона не знає, хто це зробив. Не захотіла заявляти про це в поліцію. Відмовилась звертатися до служби з допомоги жертвам зґвалтування». — Фрост підняв голову. — Це вся інформація, яку змогла надати доктор Ґіллеспі. Вона оглянула її, взяла кров для аналізу на сифіліс, гонорею та ВІЛ і сказала пацієнтці прийти через два місяці для повторного аналізу на ВІЛ. Але пацієнтка так і не повернулась. Тому що її вбили.
— І доктор Ґіллеспі не зверталася в поліцію? Навіть після того, як дізналася про вбивство?
— Вона не знала, що її пацієнтку вбили. Вона не бачила про це у новинах.
— У неї взяли мазок? Виявили сперму?
— Ні. Пацієнтка, ем… — Фрост почервонів від сорому. Деякі теми навіть одруженому чоловікові, яким був Фрост, давалися нелегко. — Вона спринцювалася кілька разів після нападу.
— Нічого дивного, — озвалась Ріццолі. — Чорт забирай, та я б спринцювалася з допомогою концентрованих мийних засобів.
— Три жертви зґвалтування, — підсумував Маркетт. — Це не випадковість.
— Знайдете ґвалтівника, — сказав Цукер, — і, гадаю, він і виявиться вашим убивцею. Є якась інформація стосовно аналізу ДНК у справі Ніни Пейтон?
— Якраз досліджують, — відповіла Ріццолі. — Цей зразок сперми пролежав у лабораторії два місяці, і ніхто його не перевіряв. Тож я їх трохи, так би мовити, поквапила. Нам залишається схрестити пальці й сподіватися, що наш ґвалтівник уже є в базі даних КОДІС.
КОДІС, загальнонаціональна база даних ФБР, що містить зразки ДНК. Система перебувала на стадії розробки, і півмільйона генетичних даних засуджених злочинців ще не було внесено. Їхні шанси «поцілити в яблучко» і знайти серед наявних даних потрібні були мізерними.
Маркетт глянув на доктора Цукера.