Любов дається лише сміливим

Початок

Присвячується шанувальникам, чия любов до історій перетворила мою мрію в цю книгу.

Мабуть, щоб розповісти цю історію мені потрібно почати з точки, що стала початком всього того божевілля. Тому давайте за порядком.

Цього літа здійснилась моя мрія. Я побувала в Австрії.

Про цю поїздку я мріяла з п'ятого класу, ще коли на уроці мистецтва вчитель показав нам презентацію на тему "Австрія як перлина Європи". Архітектура цієї країни мене вразила першою, далі були природа та її пейзажі.

Моя мрія здійснилась. Це правда. Але для мене поїздка в Австрію була чимось більшим за дитячу мрію. Я летіла з думкою, що саме там, змінивши обстановку, я зможу нарешті вирішити, що буду робити далі.

Мене звати Саша Кравець. Мені шістнадцять років і цієї осені я піду в десятий клас Детройського Спортивного ліцею.

У моєму ліцеї учні навчаються від чотирнадцяти до сімнадцяти років, тобто 9-11 клас. Цей ліцей спортивного спрямування і щоб вчитись там, мені потрібно було мати непоганий атестат та хороші результати в змаганнях з плавання. Чому з плавання? Тому що саме цим спортом я займаюсь уже понад п'ять років. Мій колишній тренер порадив моїм батькам подати заяву на вступ і - мене прийняли.

Минулого року я зайняла II місце на загальнонаціональній олімпіаді, і після цього я не просто повірила у свої сили, після змагань на мені "висить" одне важке питання: чи слід мені продовжити готуватись до омріяних Олімпійських, а чи закинути це все в шухляду з надписом "забудь" і поступити на якусь конкретну професію. Варто сказати, що я не маю ні найменшого уявлення, що це може бути.

Хоча я знаю, що ви подумаєте. Ви подумаєте, що якщо я досягла успіху в плаванні, то навіщо в біса мені щось інше. По-правді, я і сама не знаю. Але постійні роздуми заважають мені рухатись вперед і розвиватись, бо весь час приторможують мене. Кожен раз, коли я заходжу в роздягалку, просинається маленьке колюче дияволятко, що питає: для чого ти цим займаєшся, якщо нічого не досягнеш у цьому? Ти ж просто марнуєш свій час, а потім залишишся з нічим. Ні освіти, ні успіху.

Тато мене підтримує, говорить, що правильне рішення прийде саме, а все що від мене потрібно - це продовжувати працювати і вдосконалюватись. Він вірить в мене, а це багато чого вартує, повірте.

Але хто б мене в чомусь не запевняв, поки я сама все не вирішу спокою в мене не буде, а мені вже набридло гризти себе щоночі цими думками.

Тому поїздка в іншу країну повинна була стати моїм рятувальним кругом, щоб все забути і відпочити від власного шуму. І знаєте, Австрія з цим справилась на всі сто. Чи зрозуміла я щось нове для себе? Ні. Але тепер я точно впевнена, що наступний навчальний рік я нізащо не буду витрачати на роздуми: що буде далі і що мені робити.

Хочу насолодитись цим останнім безтурботним роком, а час покаже.