Любов дається лише сміливим

XXXV

Пролунав дзвінок у двері, і ми з батьками здивовано переглянулися.

- Хто б це міг бути? - запитала мама і попрямувала в передпокій.

- Справа ж у виконанні, тату. Нікого не хвилює структура, метод, наші різні техніки, все..

- Саше, доню, до тебе прийшов друг.

Я повернулася до неї, наморщивши лоб:

- Що?

- Я не знаю його імені, але ти їздила з ним по декорації. Цей хлопчик стоїть біля нас під дверима, - оголосила вона, вказуючи великим пальцем через плече. - Ти не говорила, що він такий красивий.

Я втупилась на неї з виряченими очима, захисний інстинкт моментально спрацював:

- Ти ж його не впустила?

- Зрозуміло, що ні.Це можеш зробити ти - або не зробити, якщо не захочеш. - Мама підійшла до мене і поправила мій чубчик.

Я спиною відчувала зацікавлений погляд тата, коли перетнула кухню і вийшла в передпокій. Немов спантеличена та вражена, я підійшла до дверей.

Назар стояв на ганку. Я вперше бачила його в повсякденному одязі.  У темних джинсах і світлій толстовці він виглядав як звичайний хлопець.  Якби я зустріла його в такому вигляді на вулиці, могла б і не впізнати.

Мене раптово охопила лють. Йому тут нічого робити. Я не хочу, щоб Назар так близько підходив до мого дому. Я не могла прийняти той факт, що він заявився сюди і просто стер межу, яку я провела кілька років тому.  Не могла після тієї суботи.

У той момент, коли я відкрила рот, щоб все йому виговорити, він відвів погляд від кущових троянд і подивився на мене, стоячу в дверному отворі. В очах його спалахнула якась емоція, яку я не могла визначити - мені ніколи це не вдавалося, - і він піднявся на сходинку так, що наші обличчя виявилися на одному рівні.

Він відкашлявся і заговорив:

- Я вирішив повідомити тебе, що декорації уже доставлені в ліцей.

Я навіть не поворухнулася.

- І для цього ти прийшов до мене додому?

Він набрав у легені повітря, разом видихнув і почухав потилицю:

- Ще я хотів поговорити про суботу. Я вів себе як покидьок і дуже шкодую про це.

Якийсь час я лише мовчала.

Я вперше чула від нього таке і мимоволі задумалася, як часто в житті йому доводилося вибачатися.  Якщо згадати, що він собі дозволяв у школі лише за останній рік, то його моральні кордоні проходили набагато нижче моїх.