Любов дається лише сміливим

LVI

Сталевий погляд ректора Заставного буквально свердлив мене, а я намагалася триматися тихо і не соватися на стільці туди-сюди. Мені щоразу здавалося дивним сидіти поруч з ним в кабінеті. Його поза завжди однакова: руки спокійно складені на письмовому столі, але дивиться він при цьому гострим, як ніж поглядом, наче для нього не складе проблеми піти по головах, якщо це послужить на користь школи. Я б нікому не побажала такого ворога.

Сумніваюся, що я коли-небудь звикну до щотижневих зустрічей з ним. Особливо, якщо Аня кине мене, як сьогодні, тому що їй знову довелося поїхати в Гріндж, щоб підтримати маму на прийомі в галереї.

Щоправда, є і позитивні сторони в тому, що я сиділа одна перед ректором Заставним. Як мінімум, я могла висловити одну пропозицію, не боячись, що Аня буде здивовано витріщатися або штовхати під столом.

- Чи правильно я вас зрозумів, Олександро? - запитав Заставний, трохи підсунувшись вперед. Він дивився прямо, наморщивши лоб. - Ви хочете, щоб я зняв покарання з пана Шевчука?

Я повільно кивнула:

- Так, сер.

Він примружився:

- А чому я повинен це зробити, на вашу думку? Термін ще не вийшов.

- Він добре проявив себе, сер, - сказала я. - На таке навіть я не могла розраховувати. Він запропонував найцікавіші ідеї, і завдяки йому ми зможемо вивести заходи ліцею на новий рівень.

Заставний відкинувся на спинку крісла, видихнувши.

Здається, думка йому сподобалась. Завжди, коли мова йшла про імідж школи, Заставний реагував наче сорока, яка помітила щось блискуче. Я вирішила трохи натиснути:

- Я думаю, Назар принесе більше користі для школи в команді з футболу. Команда його потребує. Рома Корнійчук хоч і хороший, але йому бракує досвіду. Тренер Вовк теж говорив про це, коли ми брали його інтерв'ю для Детрой-блогу.

Зморшки на лобі Заставного стали глибші. Я буквально бачила, як він почав обмірковувати в голові всі ЗА і ПРОТИ.

- І ви говорите це не тому, що хлопець створює вам проблеми і ви хочете його позбутися? - скептично заявив він.

Я усміхнулася: знав би Заставний, що все якраз навпаки. Я не хотіла б позбавляти нашу команду Назара. Що стосується мене особисто, то я кожну хвилину свого часу проводила б з ним. Але після того, як я зрозуміла, яке значення має для Назара цей останній шкільний рік, я не могла вчинити інакше. Я просто зобов'язана була поговорити з ректором. Це єдина ідея, яка прийшла мені в голову, щоб допомогти Назару і зняти з його плечей хоча б частину вантажу - нехай і на короткий час. Крім того, я це робила не тільки тому, що хотіла для нього особливих умов, але і тому, що саме так все дійсно й було. Назар зробив для нас багато, і це повинно бути винагороджено. Так він зможе хоча б останній сезон грати у футбол зі своїми друзями і насолоджуватися цим роком.