Любов дається лише сміливим

VI

У кімнату ллється ранкове світло, сонце вже давно встало. Перевожу погляд з не прикритих балконних дверей на власний живіт, на якому лежить тепла лапка моєї собачки. Її мордочка привідкрита і з неї доноситься м'ягке сопіння. Не хочу її розбудити, тому ледь відчутно провожу по її сіруватій шерсті рукою, на що у відповідь Шанель лише невдоволенно сопе.

Стараючись не розбудити собаку, акуратно піднімаю ковдру і босоніж нащупую на підлозі капці. Свої улюблені лахматі жовті капці, які я з радістю носила б вічність, абсолютно не турбуючись про те, що вони замалі.

Спішу в душ і спускаючись за дозою ранкової кави помічаю, що в будинку одна. Прекрасно. Не пам'ятаю коли заснула, як і того, коли пішов Артем, але не можу не визнати, що зараз його бачити я не хочу. Не те, щоб той поцілунок щось для мене означав. Я була дуже засмучена, а в таких критичних ситуаціях мій мозок зрадницьки перестає функціонувати, тому і сталось те, що сталось. Один випадковий поцілунок. Хоча, відчуття таке, наче я сама себе обдурюю, бо як він може бути випадковим, коли я сама його поцілувала. Щоб прогнати надокучливі думки, хапаю кавник і насолоджуюсь запахом кави, поринаючи в новини Instagram'у.

Вирішую обрати на сніданок тости зі сиром і помідорками черрі. Дуже смачно, а головне швидко. Встигаю мимохідь написати мамі повідомлення, що зі мною все ок'ей, завчасно вирішивши, що про вчорашній вечір краще промовчати. Зрештою, все зараз наче в порядку, а отже їм переживати немає потреби, та й тоді прийшлось би розказати про свого рятівника. Хм, при думці, щоб називати Артема своїм рятівником, на лиці появляється безглузда посмішка. Уже два рази мене рятував, як не як.

Доївши сніданок, хапаю пачку крекерів і, забравши зі стільниці ноутбук, піднімаюсь до своєї кімнати.

Кімната дуже простора і в той же час дуже затишна, оскільки вся у світлих пастельних тонах. Маленьке ліжко, що стоїть біля великого вікна, поруч тумбочка, на якій стоїть лампа рожевого кольору і кілька рамок. Навпроти - шафа з дзеркалом у всю довжину, поруч робочий стіл пастельно-фіолетового кольору, на якому, як завжди, розкидана канцелярія. Над ним висить полиця, вся заставлена ​​книгами, зверху висять медалі та кубки. Великий білий килим, що стелиться по всьому периметру кімнати.

Заходжу в кімнату і одразу направляюсь до шафи, виймаю звідти коротенький синій топ без лямок, і сірі спортивні штани. Волосся залишаю зібраним у гульку, підкрашую злегка брови і крашу губи гігієнічкою.

Пролежавши декілька годин у ліжку, закриваю ноутбук і піднімаю очі на годинник на стіні. 13:45.

Обертаюсь до Шанель, яка згорнувшись калачиком, спить на моєму письмовому столі. Підходжу до неї і починаю гладити її по спині, животику. Вона ворушить вушками і висовує язик, від чого я починаю сміятись. Мій сміх обірвує дзвінок телефону. Поспіхом риюсь у покривалі і через декілька хвилин, переможно знаходжу предмет шуму. Аня.

Натискаю на екран і через секунду чую її збуджений визг:

- Аллооо! Ти що досі спиш? Чого так довго піднімаєш? А якби мене гвалтували і я мала лише один прощальний дзвінок? - посипались її мільйон запитань. - От що б тоді було, а?

- Ну, тоді ти, очевидно, пішла б не попрощавшись, - так само іронічно відповідаю я.

- Іди в дупу! - каже вона і через секунду додає: - є просто відпадні новини! Вечірка, що мала бути в п'ятницю переноситься на сьогодні. Аня з 11-Б влаштовує вечірку, десяті теж запрошені, а це означає що? - я вже відчуваю по її голосу, що добром ця розмова не закінчиться.

- Що я залишаюсь вдома пити какао і дивитись "Секс в большом городе", а ти в жаху, що не маєш з ким іти на вечірку, ниєш мені в телефон або надумаєш прийти до мене і висказати все, що думаєш про мене під дверима, бо в кімнату я тебе, звісно що не впущу.

- Дівчата зайняті, але я можу піти з Даньою, - спокійно відповідає на це все вона.

- Він за містом, забула? - говорю я, розбиваючи її останні надії.

- Чорт, - як я і думала, вона в кроці від істерики, - тобі шістнадцять років, а ти як старушка будеш сидіти вдома, дивитись той серіал, через який в тебе точно сексу ніколи не буде.

- Ахах, - ну може й так.

- Ну, поїхали, - просить вона.

- Ань, я не хочу їхати на цю довбану вечірку.

- Сашка, ну, будь ласка, - все так же благально говорить вона. - Після всієї жесті, що нещодавно з тобою сталась, ти просто повинна розвіятись.

- Тебе запросили на цю вечірку, то ти йди, а я посиджу вдома і буду дивитись фільми.

- Але ти моя подруга і я не хочу їхати туди без тебе, тим більше там буде весело, і Аня сказала, що познайомить нас з двома новими однокласниками, тож буде весело.

Ненавиджу себе за те, що не хочу її образити, тому таки погоджуюсь поїхати на декілька годин.

- Добре, але прошу не пий багато, я не маю наміру знову тягти тебе до дому.

- Звичайно, квіточко, чекаю через півгодинки в мене, - пищить вона і тут же вибиває.

Через півгодини я таки здаюсь і йду до неї. Попередньо захопивши косметику.