XLI

346 26 7
                                    

Жахлива субота. Шанель із самого ранку наче сказилась. Весь ранок не дає нікому видихнути. Кішка літає по-всьому будинку перекидаючи все, що попадається на її шляху. Моя мама матюкається, Шанель літає навколо, а я на межі істерики намагаюсь відтягти кішку від маминих штор. Шанель не ховає кігті, хоча мама намагається витягнути штори з її лап.

- Обережніше, - нагадую їй.

Шанель не реагує на нас. Чорт візьми, скільки ж вона вже вирвала.

- Шанель, відпусти! - кричу я, намагаючись відтягнути її і, нарешті, о диво, вона послаблює свою хватку, і мені вдається забрати її подалі. Я посміхаюся. Моя мати хмурить брови.

- Я звоню ветеринарній клініці, - каже моя мама хитаючи на мене головою, щоб я точно зрозуміла, вона звинувачує мене в тому, що ситуація вийшла з-під контролю, - і везу її негайно в клініку. Це тривало занадто довго. Саша, бери татову машину і їдь в аеропорт за ним. Його літак прилітає об одинадцятій. Це все, що ти можеш зробити зараз, щоб допомогти.

***

Я чекав біля бібліотеки цілу годину. Ну, можливо, трохи більше... Ок'ей, півтори. До десятої години я сидів на лавці зовні. О десятій я зайшов всередину і взявся вивчати дошку оголошень, прикидаючись зацікавленим у тому, що буде відбуватися в бібліотеці в найближчому майбутньому. О десятій сорок п'ять я сів на одне з крісел у відділі для підлітків і почав читати підручник з хімії.

Ок'ей, мої очі рухалися по сторінці, але я не бачив слів.

Вже одинадцять. Ну, де вона? Я міг би просто піти потусити зі своїми друзями. Чорт, мені потрібно піти і потусити зі своїми друзями. Але ще у мене є сильне бажання з'ясувати те, чому Саша мене продинамила. Я кажу собі, що це все від ображеного самолюбства, але глибоко в душі я хвилююся за неї.

Вона натякнула, під час її зриву в коридорі біля кабінету медсестри, що її мати зовсім не кандидат на звання Кращої Матері Року. Невже Саша не усвідомлює того, що їй вже шістнадцять і вона може піти, коли захоче? Якщо все так погано, навіщо залишатися?

Тому, що її батьки заможні. У цьому ми подібні. Якби я пішов з дому, моє життя ніколи не було б таким же, як і до цього.

Мене дістало стояти тут і чекати її. Я поїду до неї додому і дізнаюся, чому вона мене кинула. Без коливань я сідаю на свій мотоцикл і прямую в північну частину Детрою.

Любов дається лише сміливимWhere stories live. Discover now