Любов дається лише сміливим

II

Попрощавшись з дівчатами, я побігла в спортивний корпус ліцею. І хоч надворі було літо, а канікули триватимуть ще два тижні, на заповненій парковці ліцею стояли рядами машини, а до мене доносився шум від західної сторони, де зазвичай любили пахати на корті тенісисти та баскетболісти.

У школі Спорту (окремий корпус ліцею) на мене чекала Олена Вікторівна - моя тренерка.

Швидко піднялась на ліфті і з нетерпінням повернула до її кабінету. Отримавши дозвіл, щоб ввійти, я відчинила двері і одразу побачила її сидячою за стареньким, з червоного дуба столом, на якому стопками валялися ще не розібрані бумаги і напевне з 4 горнятка кави. На обличчі одразу з'явилась недоладна посмішка.

- Ах, Олександро, привіт! - піднявши погляд з комп'ютера, вона, нарешті, мене помітила. - Давно повернулась? - посміхаючись привіталась тренерша.

- Доброго дня. Та ні, сьогодні зранку, - так само з посмішкою на обличчі відповідала я.

- Я дуже рада, що ти прийшла до мене. Нам з тобою потрібно дещо обговорити, - зізналась вона і її погляд помітно посмутнішав. Оминувши свій старий, потертий роками стіл, тренерка бігцем вказала на крісло поряд. - Присядь, будь ласка.

Вона переводить погляд на зачинені двері за моєю спиною і знову на мене. Я кладу руки на темно-бордовий стіл вишневого дерева і піднімаю на неї очі. Темні кола під очима свідчать про те, що вона очевидно не має часу на сон. Манжети білої сорочки трохи пом'яті.

- Я слухаю. - Між нами помітна деяка натягнутість, але я стараюсь не починати накручувати себе.

- Нічого страшного. Деякі зміни щодо твоїх змагань.

У відповідь я лише киваю і зосереджено продовжую витріщатись на неї, досі нічого не розуміючи.

- Ти все так само будеш брати участь в змаганнях, - продовжила вона. - Змінилась структура їх участі. Цього року в змаганнях будуть брати участь не індивідуально, а по-парах.

- Тобто як "по-парах"?

- По дві особи разом. Це ще остаточно не вирішено, але напевно це буде команда в складі хлопця і дівчини, ну, як мінімум, у збірній десятих класів.Така собі міні-команда.

- З ким я буду в парі?

- Цього поки ще не відомо. Не переживай, тобі можливо навпаки сподобається, - вона зупинилась, очікуючи моєї реакції. Я ж сиділа з круглими очима і тупо витріщалась на неї. - Розумію і знаю, що ти, як ніхто, звикла покладатись лише на власні сили, проте зрозумій, я безсильна.