Любов дається лише сміливим

V

Ми отримали розклад уроків у нашого класного керівника. Звісно, з поясненнями: чого це ми не були на першому уроці? Він дивився на нас із підозрою, та врешті повірив у нашу вигадану історію, або ж зробив вигляд, що повірив.

Він був чоловіком років за сорока, із ідеально виголеною щетиною, легенькою сивиною на чолі, гострими вилицями, через що на вигляд здавався дуже суворим, але насправді, це лише так здається. Він скоріше був байдужим до всього, аніж добрим. А це нам лише на руку.

Решта уроків пройшли як завжди, без жодних сюрпризів. Ми з Аньою старались не виходити на коридор, щоб випадково не натрапити на F-4.

Я знаю, що ніхто в коридорі не замітить цього, але мені однаково соромно, і шиєю підбирався жар.

У кишені вібрує телефон. Дорогою на обід я читаю повідомлення від Ані.

Сьогодні вечірка в Ані Корнійчук. Йдемо?

Я зупиняюся на секунду, видихаючи, а потім пишу:

Звісно ж.

У їдальні ліцею є лише три речі, які можна їсти:

- бейгель, простий чи з сиром;

- картопля фрі;

- деякі супи;

- сендвіч «зроби сам», але лише з індичкою, шинкою чи куркою. На салямі й болонську ковбасу відповідь «ні», а смажена яловичина під питанням. А шкода, бо я люблю яловичину.

Даня стоїть біля каси зі своїми друзями. На його таці величезна порція картоплі фрі.

Я підійшла до нього, взявши тацю для обіду.

- Як справи? - запитує одразу він, коли я підходжу ближче і кладу на тацю апельсиновий сік.

- Нормально. У тебе сьогодні багато уроків, так?

- Три пари, але опісля них зібрання для одинадцятикласників. Думаю, на годину-дві.

- Відстій.

- Ще той, - посміхається він і платить за мій обід.

На останньому уроці, Аня щебетала з нашими однокласниками. А я, відвернувшись до вікна, складала план у блокноті на завтрашній день.

Я саме виходила з ліцею, коли до мене подзвонив Стас.

Стас мій хороший друг. Ми називаємо себе книгодвинуті, бо любимо читати як ніхто на цьому білому світі. Ми знайомі з дитинства, наші батьки друзі і взагалі, я його дуже люблю. Тому, коли він набрав мене, я була приємно здивована і, ні секунди не роздумуючи, погодилась на його пропозицію зустрітись у кафе. За чашечку какао з хорошою людиною я лише за. До того ж, я відчувала, що потребувала цей релакс.