Любов дається лише сміливим

XXIX

Наступного день я відчувала себе розбитою, і мені довелося скористатися консилером, щоб приховати синці під очима. Після сварки з мамою через якусь дрібницю, яку я вже навіть не пам'ятала, я майже всю ніч не могла заснути. Аня, як завжди, помітила, що зі мною щось не так, але вона вирішила, що це пов'язано з Шевчуком і катастрофою на вечірці, а я не стала її переконувати.

Після занять я рушила прямо в бібліотеку. Мені хотілося використати ті півгодини, що залишилися до засідання, щоб повернути книги і взяти ті, яких не виявилося в минулий раз.

Бібліотека була моїм улюбленим місцем у ліцеї. Тут я проводила найбільше часу. Завдяки склепінній стелі і відкритого простору вона не здавалася похмурою. Незважаючи на темні дерев'яні книжкові шафки, вона виглядала привабливою. Прямо з порогу відчувалася пануюча всередині привітна і робоча атмосфера. Не кажучи вже про величезну кількість книг, до яких був доступ. У нашій міні-бібліотеці вдома не зберігалось жодної книги, яка виявилася б мені корисна для підготовки навчання, тут же я не могла вирішити, з якої почати.

Я цілими днями сиділа на своєму улюбленому підвіконні біля вікна, по-перше, тому що це єдине місце в усьому притензійно вишуканому ліцеї, де мені комфортно, а по-друге, старі книги можна забирати додому. Іноді, сидячи тут, я мріяла, щоб у добі було більше годин.  Або щоб я могла залишатися до закриття.

Мені пощастило: ті три книги, які я хотіла прочитати, знову були доступні. Я взяла їх і попрямувала до аудиторії. Я прийшла завчасно і тепер могла не поспішаючи написати на дошці порядок денний, і розібрати всі свої записи. Через те, що в понеділок ми занадто довго обговорювали вечірку, сьогодні доведеться надолужити згаяне.

Я відкрила двері, притискаючи до себе стопку книг. Потім поклала їх на стіл і, перш ніж зняти рюкзак, провела рукою по обкладинці Рatterns of Demосracy Аpенда Лейпхарта.

- У нас з тобою побачення на вихідних, - прошепотіла я.

Хтось тихо посміхнувся.

Я повернулася. У цей момент рюкзак зісковзнув у мене з руки і впав на підлогу.

Назар стояв на іншому кінці аудиторії, притулившись до підвіконня і схрестивши руки на грудях.

- Якось це сумно, - сказав він.

Мені потрібно якийсь час, щоб зібратися.