Любов дається лише сміливим

XV

Взявши зі шкафчика конспекти, я попрощалась з дівчатами і швидко попрямувала до кабінету, де повинен був пройти мій перший урок англійської. Я обернулася і побачила Даню, у його шкільному супер-стильному прикиді, який підбігав до мене.

- Привіт. - Я кивнула. Я завжди кивала.

- Ти вчора так швидко втікла зі школи, що я навіть не встиг тобі дещо передати.

- Що саме? - я глянула на нього краєм ока.

- Ось, - він зняв рюкзак і повернув його до себе, розстібнув великий карман, і дістав коробку з дисками.

- Оо, Даня, - протянула я, - це ж Бітли! - я була така щаслива, що з голови вилетіли всі погані думки.

- Я пам'ятаю, ти просила мене їх віднайти і дати тобі знати, якщо буде шанс їх отримати. Тобі пощастило, що моя мама їх фанатка, у неї, як вияснилось, їх сотні.

Я піднялась на пальчики і обняла друга.

- Я твоя боржниця!

Я була так захоплена, що ледь почула крик Ані: "Ей, почекайте!". Я притиснула руку до чола, перевіряючи, чи не має у неї лихоманки.

- Отже, який твій перший урок? - запитав Даня, все ще йдучи позаду мене.

Я подивилася на нього здивовано, а потім опустила погляд на свій розклад.

- Англійська.

- У мене теж. Владислав Олексійович?

- Так, - пробурмотіла я. - Нормальний?

- Не знаю. Він новий викладач. Чув, що він вчився по стипендії Фулбрайта, хоча...

Я пройшла в клас і сіла за першу ліпшу парту. Опустила голову вниз і підняла, схвильовано дихаючи.

- Пекло - це інші люди, - співуче промовила я. Це була моя улюблена цитата французького філософа Жан-Поль Сартра.

Я розгойдувалася взад і вперед протягом декількох секунд, перебуваючи у повністю неадекватному стані. Відчувала себе настільки переповненою емоціями, думаючи про нові диски, що вирішила написати новий пункт в плані: "Переслухати всі пісні на нових дисках!".

А потім зробила болісний подих і оглянула клас. Тут панував запах книг і Мор&Glo. Великі вікна виходили на південну галявину і зелену горбисту місцевість. Деякі дерева вже почали жовтіти і були оранжевого кольору. Поряд із дошкою висів величезний плакат із висловами Шекспіра і стікер з написом: "Убогі люди - відстій", який хтось приклеїв на стіну. Здавалося, що прибиральник намагався зірвати наклейку, але здався на півдорозі.

Очікуючи на вчителя, я включила телефон і почала листати плейлист.

- Прошу вибачення. Гм, ви не можете використовувати ваш телефон у школі.

Я рукою закрила телефон і глянула вгору. Той, хто сказав це - новий учитель, здогадалася я - він стояв спиною до всього класу і щось писав на дошці. "Владислав Олексійович" - було все, що він поки написав. У руці він тримав записку з символікою ліцею. Він виглядав молодим зі спини. Кілька інших дівчат кинули на нього зацікавлені погляди, займаючи свої місця в класі. Навіть Оля заходячи з якоюсь дівчинкою дивно присвиснула.

- Я знаю, що я новий викладач, - він написав назву свого предмета, - англійська література, прямо під його ім'ям, - але лекції, що я буду зачитувати, прийшли прямо з адміністрації. - Потім він повернувся. Записка випала у нього з рук і безшумно приземлилася на лінолеум.

У роті миттєво пересохло.

Перед класом стояв той самий придурок з парковки біля торгового центру. Придурок, який виглядав чудово в піджаку з емблемою ліцею, причесаним волоссям і записником у шкіряній палітурці в лівій руці. Стояв біля дошки і писав... Владислав Олексійович, вчитель англійської.

Він дивився на мене, а його лице червоніло.

- Holy crap!!

Увесь клас обернувся подивитися на того, хто викликав таку реакцію. Щоб не дивитися на них, я опустила погляд на екран мобільного, маючи намір не провалитись під землю.